8

Алан

- Повірити не можу, що ти приховувала його від мене півроку, - з потрясінням в притишеному голосі промовив Алан, не в змозі відірвати очі від того, як Дженна перевдягала сина, що засинав на ходу.

Їхня розмова, що ледь почалася на кухні, була перервана, і їм довелося переміститися назад до сина, що вимагав уваги.

- А я не можу повірити, що ти відмовився від нього, - не залишилася в боргу вона, вкладаючи сплячого хлопчика в ліжечко.

- Я не відмовлявся від нього, - твердо промовив Алан і Дженна стрільнула в нього попереджувальним поглядом.

- Я не відмовлявся від нього, - вже тихіше повторив він, все ще не відриваючи від неї приголомшеного погляду. - Боже, Дженно, що ти хочеш від мене почути? Так, я був рідкісним негідником і мудаком, - його кадик сіпнувся і він пересунув погляд між її очима, розкаяно понизивши голос: - Але я усвідомив свої помилки.

Дженна зітхнула і, забравши підготовлену стопку речей з пеленального столика, пішла до виходу.

- Цього надто мало, Алане.

Він пішов за нею.

- Тоді що тобі потрібно?

- Що мені потрібно? – Дженна зупинилася на порозі і вражено видихнула, розвернувшись назад. - Серйозно? Я поїхала звідти, щоб почати життя з чистого аркуша, без тебе, - сказала вона крикливим шепотом. - І знаєш що? У мене все було гаразд. І було б далі, якби ти тримався подалі від нас, - гнівно випалила вона, перш ніж її голос холодно вирівнявся. - Хочеш бачитися з Леоном, будь ласка. Я не перешкоджатиму. Але про щось більше забудь.

Вона обернулася і попрямувала по вітальні у бік ванної. Алан зітхнув і мовчки пішов за нею.

- Ти можеш забирати його на вихідні, але спочатку він має звикнути до тебе, - буденним голосом продовжила Дженна, загружаючи речі у пральну машину. - Леон дуже чутливий хлопчик, і з ним треба бути обережним. Я маю переконатися, що ти зможеш справлятися зі своїми обов'язками.

Алан змучено простогнав.

- Господи, Дженно, це просто безглуздо.

- Що саме безглуздо? - вона послала йому короткий погляд. - Він маленький, Алане. Він не може сам про себе подбати.

- О, Боже, - він видав страждальницький смішок і пішов за нею, коли вона розвернулась у бік кухні. - Добре, гаразд, так. Я не заслуговую тебе і ніколи не заслуговував, - він перехопив її долоню, зупиняючи, і його голос благаюче пом'якшав: - Але Дженно, будь ласка, дай мені шанс. Я обіцяю, що намагатимуся.

Дженна видала криве пирхання і вирвала свою руку, йдучи далі.

Алан подумки чортихнувся. Востаннє, коли він їй це казав, вона втекла від нього. Боже, він ідіот.

- Добре, нехай так, - сказав він їй навздогін, слідуючи за нею по п'ятах. - Якщо я настільки противний тобі, обіцяю, я дам тобі спокій. Але в мене умова, – він зупинився на порозі кухні. - Ви повертаєтеся в Джексонвілл. Завтра ж.

- Це виключено, - Дженна навіть не глянула на нього, підставляючи тарілки під увімкнений кран. - У мене тут навчання та робота.

Алан не зрушив з місця, спостерігаючи, як вона миє посуд.

- Працювати ти не будеш. З навчанням я вирішу питання, тобі нічого кидати не доведеться.

Дженна роздратовано зітхнула і кинула тарілки в раковину, подивившись на нього.

- У мене є хлопець, - не здавалася вона.

- Вважай, що вже нема, - холодно відрізав він. - Я не дозволю тобі та моєму синові жити в цій халупі і, тим більше, під опікою якогось там хлопця. Ти повертаєшся додому і крапка. Інакше...

– Що? - підхопила вона, з викликом піднявши брови. - Примусиш мене?

- Якщо треба буде, - щелепа Алана підтиснулась. - Збирай речі. Я даю тобі два дні.

Розвернувшись, він повернувся до вітальні, підхоплюючи зі спинки дивана свій піджак.

- І ще, - нагадав він, обернувшись і просовуючи руки в отвори, коли вона вийшла за ним. - Виїзд із міста для тебе заблокований. Якщо спробуєш втекти, тебе затримають і повернуть прямо в мої руки, - він пересмикнув плечима, смикнувши лацкани на грудях, і піджак випростався по тілу. - Я про це подбав. Більше ти нікуди від мене не втечеш, Дженно, - запевнив він, виділивши її ім'я, бачачи, як її горло поворухнулося, коли вона проковтнула.

Алан видавив усмішку одним куточком губ, але вона не мала нічого спільного з веселощами. Дженна продовжувала стояти, нічого не говорячи і не роблячи. Він повернувся і попрямував до виходу, смикнув ручку дверей і зупинився, подивившись через плече:

- Ти можеш залишитись у цьому місті. Але тоді і я нікуди не поїду. Вибір за тобою.

Очікувано не отримавши відповіді, Алан смикнув ручку сильніше, вже за мить відділяючись від квартири неголосним стуком дверей. 

Дженна

Варто було тільки дверям за Аланом зачинитися, як безпорадна злість вдарила по тілу, наче спущена з повідка собака. Дженна зло штовхнула диван, загарчавши, і одним помахом руки змела вміст столика на підлогу.

Кілька журналів, розкрита книга та порожня чашка глухо впали на підлогу, і цього виявилося достатньо, щоб почути слабкий протест малюка. До всієї цієї принади, по повітрю поплив звук телефонного дзвінка.

Намагаючись остудити нагріту кров, Дженна поспішила в кімнату, щоб остаточно не розтривожити Леона. Підійшовши до тумбочки, вона взяла телефон і прийняла виклик, заглядаючи до сина, що неспокійно закрутився.

- Тш... - Дженна швидко нахилилася, цілуючи малюка, і випросталася з прикладеним до вуха телефоном, погладжуючи потилицю сина іншою долонею.

- Так? - заговорила вона, напіврозвертаючись від ліжечка.

- Дженно, люба, це тебе турбує Дженіфер Кларк, з книгарні, - пролунав приємний голос жінки.

Дженна кинула швидкий погляд на сина і, переконавшись, що він заспокоївся, розвернулась з кімнати. Безшумно зачинивши за собою двері, вона притулилася до них спиною, стуляючи долоню на ручці позаду.

- Щось трапилося? - спитала вона. - Мені треба вийти у вихідний?

- О ні-ні, не турбуйся, - у слухавці пролунав незручний смішок. - Я телефоную тобі з іншого питання.