5

- Все пройшло краще, ніж я очікував. Леон навіть майже не вередував, принаймні це було спокійніше порівняно з попереднім разом. Загалом наш хлопчик здоровий, лікар лише каже, що зараз йому потрібно приділяти більше уваги. Бачиш, а ти боялася мене самого відпускати з ним.

- Чудово, тату, - Дженна переклала телефон від одного вуха до іншого і затиснула його плечем, перебираючи на полиці книги.

З грудей все ж таки мимоволі вирвався полегшений видих.

Вона справді дуже переживала через сьогоднішній день. Зокрема, тому що плановий огляд Леона – це майже ціла історія. Минулого разу він поставив на вуха всю клініку, перш ніж дозволив себе оглянути. До того ж, Ерік сьогодні не зміг її підмінити через термінові доручення сестри, тому їй довелося погодитися з тим, щоб відпустити батька самого.

Дженна розтиснула плече і перехопила телефон однією рукою, нахиляючись і шарудячи коробкою, коли спробувала іншою рукою пересунути її по підлозі.

- Ти скоро там? - пролунав батьковий голос у слухавці крізь вуличний шум.

- Мені потрібно ще розвантажити коробки та перерахувати книги, а потім розкласти їх по місцях.

- А ось це вже залиш для свого недолугого друга. Не потрібно тобі важкості тягати.

Дженна зітхнула і випросталася, припинивши возитися з коробкою.

- Тату, годі вже, - дорікнула вона. – Це зовсім нескладно.

На задньому фоні почулися приглушені дитячі вигуки та суєта прохожих. 

- Ми з Леоном вирішили ще погуляти трохи, - повідомив їй батько, на диво, швидко здавшись і змінивши тему.

Очі Дженни метнулись до настінного годинника. Майже шоста.

- Тату, ти впевнений? Адже скоро твоя зміна. Ти ж навіть не відпочив.

- Годі тобі. От скоро влаштуюсь на другу роботу, і коли ще мені видасться можливість побути з онуком? А так, може хоча б не забуде, як я виглядаю, - пожартував батько, м'яко сміючись. 

На губах Дженни заграла ніжна усмішка з легким присмаком гіркоти.

- Добре, тату.

Вона скинула виклик і повернулася, щоб поставити телефон на стіл. Всередині неї грали змішані почуття.

Дженна досі не могла погодитися з тим, щоб звільнитися, у той час, як її батько буде гарувати на двох роботах одночасно. Але слова лікаря зачепили її серце.

Вона потрібна своєму хлопчику.

Дженна бачила і відчувала це щоразу, коли їй доводилось залишати його. 

Так і не втихомиривши свої внутрішні розбіжності, Дженна знову подивилася на годинник, виявивши, що стрілка вже дійшла рівно до шостої. Це означає, що її зміна закінчилась.

Вона підійшла до вхідних дверей і перевернула табличку, а потім повернулася назад, щоб закінчити з книгами. Залишати цей завал на Еріка совість не дозволяла.

Перетягнувши величезну коробку, Дженна оглянула книжкові стелажі. Більшу частину вона вже заповнила, залишилося тільки декілька верхніх полиць. Для цього вона мала розсувну двосторонню драбинку, яку Дженна перед цим притягла з комірчини.

Не подумавши, як ще, вона підняла обома руками на третину заповнену коробку і обережно піднялася по одній стороні драбинки вгору, на передостанню сходинку. Притиснувши коробку між своїм тілом та стелажем, Дженна змогла звільнити руки від її ваги та почала розкладати книги. Коли з однією полицею було покінчено, вона перейшла на верхню, та, зрозумівши, що трохи не дотягується, вирішила переступити на останню сходинку.

Але як тільки вона це зробила, драбинка під нею похитнулася і Дженна на мить відкинулася назад, розтискуючи коробку. Перш ніж вона встигла злякано схопитися за стелаж, рятуючись від падіння, коробка стрілою полетіла вниз із гучним гуркотом. Вона перекинулася і книжки розсипалися з неї на підлогу, і водночас із сколихнутих полиць полетіла велика частина екземплярів, один за одним грюкаючись об підлогу.

Дженна змучено простогнала, дивлячись на влаштований розгром. Чудово. Тепер їй доведеться затриматись ще мінімум на годину.

Чортихнувшись, вона роздратовано почала спускатися з драбинки, втрачаючи обережність, з якою їй слід було це робити. Драбина агресивно похитнулася через натиск і нога дівчини зісковзнула з траєкторії, штовхаючи її тіло вниз. Дженна зойкнула, не встигнувши навіть усвідомити, коли її міцно перехопили теплі чоловічі руки.

***

- Алане! - вигукнула Дженна.

Сяк-так спробувавши виплутатися, вона розвернулася в його обіймах і застигла, зустрівшись із чорними очима. Його руки були надійно обгорнуті довкола її спини, захистивши від падіння.

- Що ти тут робиш? - запитала Дженна. Напевно, через безглуздий погром вона не почула звуку дзвіночків.

- Я приїжджав сюди вчора, але тебе не було, - ухильно сказав Алан.

Його очі пронизливо дивилися прямо в її, і Дженна відвела свої, відчуваючи збентеження через таку близьку відстань.

- Ти можеш мене відпустити, - тихо нагадала вона.

Алан видав видих і натомість підтягнув її ближче до себе. Він стиснув пальці на ній і наблизив обличчя... а потім швидко розтиснув руки і відступив назад.

Дженна була впевнена, що почула при цьому нерівне зітхання.

- Тобі допомогти?

– Що? - Дженна ляснула віями, і її щоки порозовіли. - А... Дякую, я сама.

Алан закотив очі і нахилився, починаючи збирати книги.

Дженна зупинилася, спостерігаючи, як він зосереджено займається справою. Вона ніколи в житті не подумала б, що Алан Гілберт займатиметься чимось на кшталт збирання книжок у крихітному, непоказному магазині. І це виглядало... Мило. Вона підібгала губи, стримуючи посмішку.

Закінчивши, Алан підняв коробку і випростався, відповідально глянувши на неї.

– Куди?

Дженна вказала за його спину у бік маленької комірчини, відчуваючи, що усмішка ось-ось видасть її. І неважливо, що книги треба було розкласти по полицях, а не скласти назад у коробку. Схоже, що завтра цим дійсно доведеться зайнятися Еріку.

Алан розвернувся у вказану сторону і поніс коробку, тримаючи її перед собою. Повернувшись вже з порожніми руками, він забрав драбинку і відніс туди ж. Коли з цим було покінчено, він підняв по дорозі пропущену книгу, яка відлетіла під край стелажу, і простяг їй.