1

А́лан

 -  ...Таким чином, я пропоную вам абсолютно новий маркетинговий хід для реалізації послуг, розроблений нашою компанією. В умовах насиченого ринку та вибагливого споживача наша розробка несе чи не найважливіший внесок для розвитку позитивних змін в сьогоднішніх умовах. А тепер прошу звернути увагу на основні фінансово-економічні показники...

Далі А́лан не слухав. Слова ніби скочувалися з бігової доріжки і падали кудись в урвище, наче непотрібний баласт.

Він сидів у центрі за довгим овальним столом, з'єднавши в замок пальці перед своїм обличчям, з яких стирчала ручка. Великі пальці були спрямовані вниз і упиралися в його підборіддя, доки він спостерігав, як чоловік у сірому костюмі продовжував бадьоро презентувати всім присутнім бізнес-план нового проекту. Той активно пересував указкою від графіків до таблиць, іноді енергійно жестикулював у процесі розповіді та перегортав сторінки на великому полотні.

Алан втомився слухати цю балаканину.

Зітхнувши, він повернувся до вивчення документів перед ним. Папери морщилися в його руках, коли він сидів, намагаючись знайти між ними який-небудь зв'язок, якого просто не було.

Із зітханням потерши чоло, він відсунув від себе стос паперів і випадково кинув погляд у вікно. І його в одну мить паралізувало.

Довге чорне волосся змахнулося, заблищавши на сонці, і дівчина розвернула обличчя у профіль, запрокинувши голову від сміху.

Алан різко підірвався з місця, і стілець з гуркотом перекинувся на підлогу позаду нього.

Він моргнув від заціпеніння та помітив на собі погляди всіх присутніх. У кабінеті повисла мертва тиша.

Алан прочистив горло і поправив вузол краватки.

- Вибачте, - стримано озвучив він, перш ніж поспішно кинувся геть із кабінету.

- Містере Гілберт! - долинуло до нього перед тим, як він різко грюкнув за собою двері.

Розвернувшись, Алан помчав униз сходами, прискорено перебираючи ногами. Його серце стукало швидше, а дихання переривалося.

Він не міг повірити, що то була вона.

Вилетівши назовні, Алан ривком штовхнув парадні двері в протилежний бік. Яскраве весняне сонце вдарило в очі, засліплюючи, і поряд пролунали жваві розмови перехожих впереміш із дитячими вигуками.

Алан витяг долоню, захищаючись від сонця, і глянув на протилежний бік вулиці. І він знову побачив її. Вона все ще стояла там, спиною, спілкуючись із якимсь хлопцем, що посміхався їй.

Алан майже збожеволів від цього розуміння.

Наплювавши на дорожнє пересування, він помчав впоперек дороги, ігноруючи сигнали та лайку водіїв.

- Дженно, - Алан різко схопив її за лікоть і смикнув до себе, розвертаючи її. Дівчина злякано пискнула, спотворивши обличчя, і його розум миттєво омила розчарована думка.

Це не вона.

- Вибачте, - безбарвно кинув Алан, відпустивши її руку.

Потім відступив і вже без поспіху розвернувся назад, по дорозі роздратовано знімаючи цю чортову краватку і скуйовджуючи комір сорочки. Повернувшись до будівлі, він піднявся на верхню сходинку перед головним входом і опустився на її край. Він трохи нахилив тулуб і сперся ліктем об коліно, закручуючи навколо долоні краватку.

Люди кидали на нього погляди, але йому було начхати.

Цей рік змінив його. Або його змінила вона.

Іноді йому здавалося, що сама доля знущається з нього в моменти, коли Дженна йому ввижалась. І найсмішніше, що кожен раз він вірив, що це справді вона.

Це місто було таким же порожнім, як і всі попередні, де він побував за останній рік. А побував він багато де.

Починаючи від найменших штатів і закінчуючи великими через постійні перельоти на бізнес-зустрічі. Хоча, чхати він хотів на ці зустрічі. Адже найголовніше - тут її теж не було.

Дженна просто зникла. Пішла, залишивши його наодинці з наслідками його власних помилок.

Його життя стало прісним. Порожнім.

Стиснувши в кулаку намотану краватку, Алан підвівся і безцільно рушив уздовж вулиці, залишаючи припаркований автомобіль біля будівлі. Він не знав, навіщо. Ноги просто несли його вперед.

З кожним кроком гул людей стихав, і навколо ставало спокійніше. Алан звернув з основної вулиці, рухаючись далі. Він і не помітив би, як на рогу відчинилися важкі двері з дзвіночком, що пролунав над ними, якби звідти раптом не вибігла дівчинка, з розгону врізаючись у нього.

Вона ойкнула і швидко відскочила назад, не помітивши, як позаду з її шкільного рюкзака щось випало.

Алан присів перед нею навпочіпки і стурбовано глянув на неї.

- Гей, ти не забилася? - спитав він, намагаючись пом'якшити вираз обличчя. - Вибач, я не помітив тебе.

Дівчинка подивилася на нього широкими очима і моргнула, після чого просто рвонула геть, перебігаючи на другий кінець вулиці.

Алан зітхнув, подивившись їй услід, а потім потягнувся до книжки, що впала з її рюкзака. Піднявши її, він засунув свою краватку в кишеню і швидко оглянув прикрашену кольоровими математичними цифрами обкладинку, кинувши погляд на напис у кутку "Кмітливе совеня".

Випроставшись, Алан глянув на вивіску будівлі, з якої вибігала дівчинка, де висвітлювалось те ж саме. 

Книгарня "Кмітливе совеня".

Скуйовдивши волосся, він зробив до будівлі крок і смикнув вхідні двері на себе, заходячи всередину.

Над дверима пролунав звук дзвіночків, що сповістив про його прихід, і погляд Алана упав на фігуру дівчини, яка витягнулася на носочках, щоб засунути книгу на верхню полицю.

- Зачекайте секунду, і я зможу вам допомогти, - сказала вона. - Я тільки покладу цю... - Дівчина перервалася і з рваним вдихом смикнулася вверх, поштовхом сунувши її, потім видихнула і розвернулася з теплою усмішкою, яка вмить стерлася з її обличчя. - ...Книжку, - заціпеніло моргнувши, закінчила вона, біліючи на його очах.

Руки Алана розтулилися, і книга, яку він тримав, упала на підлогу. Його груди піднялися і швидко опустилися.

Він застиг на місці, не вірячи своїм очам. Які бачили перед собою її. Дженну.