Глава 6

Я змушую себе відірвати погляд від Кліма. Те, що він тут і побачив мене — ще нічого не означає. Тим паче він просто дивився. Тим паче у світлі миготливих різнокольорових вогнів він не обов’язково мене впізнав. Та і взагалі, він міг дивитися на будь-кого з нас! З чого я взяла, що в центрі його уваги опинилася саме я?

А навіть якщо так, то що він зробить? Я його не чіпаю, і в нього немає причин дошкуляти мені, навіть якщо я схожа на його дівчину. Це все дівчата винні, понарозповідали жахів, що він псих і небезпечний, от і лізуть усілякі дурні думки в голову. Он, у мене Андрій є, він не дасть мене образити.

Прихопивши кілька пляшок із собою, наша компанія вирушає в комфортніше місце: до диванів та крісел біля стіни. З насолодою опускаюся на м’яку зручну поверхню, але Андрій, чіпко прихопивши мене за талію, пересаджує до себе на коліна. Загалом так теж непогано. Особливо з огляду на те, що я досі відчуваю на собі пильний погляд, а обійми Андрія дарують хоч якесь відчуття безпеки.

Я не намагаюся знайти його в натовпі. Я навіть не дивлюся туди, де помітила його, щоб випадково знову не зустрітися поглядами. Краще зайвий раз не провокувати, бо ще подумає, що я зацікавлена ​​і шукаю з ним зустрічі. Якщо він так сильно кохав свою дівчину, як подейкують, нічого доброго з цього не вийде. Та і взагалі він лякає мене до чортиків.

Дівчата відволікають своєю балаканиною. Таня без угаву торохтить, перескакуючи з однієї теми на іншу. Мені залишається тільки кивати та усміхатися, навіть немає необхідності брати участь у розмові. Вона така кумедна, коли вип’є. Так-то не дуже балакуча, а тепер рота не стуляє. Сьома м’яко й ненав’язливо намагається перемикнути увагу Тані на себе, користуючись гарним настроєм подруги. Ну подобається вона йому, як Таня може цього не помічати?

Гліб спритно влаштувався між сестрами й навіть злегка обійняв Лію. Ага, так ось хто йому подобається з двійнят! Але за пару хвилин моя впевненість у виборі Гліба розвіюється, коли його друга рука так само ненав’язливо лягає на плече Анфіси. Ось чортяка! Та він реально запав на обох сестер. А поглянувши зараз на них, я б не сказала, що дівчата дуже вже проти.

Ігнат догоджає Юлі, але поводиться вельми стримано. Юля з Ірою переважно перешіптуються між собою, але все частіше долучаються до балаканини Тані й починають говорити й зі мною. Мабуть, і справді варто було піти з ними на вечірку, щоб влитися в компанію. Може, неприязнь зникне й ми навіть потоваришуємо.

Іра підливає мартіні в келих собі, Юлі, Тані, і вже збирається налити й мені.

— Вона не п’є, — Андрій, перехопивши пляшку, ставить її на підлогу.

Я усміхаюся, дивлячись на нього. Обіймаю його міцніше, відчуваючи, як його рука стискає мою талію у вельми власницькому жесті.

Мені приємна така турбота.

— Чому так? — цікавиться Іра. — Ми ж відпочивати прийшли.

— Пігулки п’ю, — коротко відповідаю, не бажаючи вдаватися до подробиць і сподіваючись, що цього пояснення буде достатньо. Адже аргумент?

Але ні, відповідь не задовольняє Іру. Та й Таня з Юлею дивляться з цікавістю, чекаючи подальших пояснень. Тільки Сьома вдає, що він нічого не чує й не бачить. А Гліб тим часом потягнув сестер танцювати. Ось кому справді добре.

— А що з тобою не так? — допитується Іра.

— Ір, відчепись, — заступається за мене Андрій, щоправда, відповідаючи в доволі грубому тоні. — Яка різниця? Сказано не можна, і крапка.

— Ти чо бикуєш одразу? Я ж просто запитала, — бурчить Іра.

Мені навіть якось ніяково стає. Вона ніби назустріч пішла, а вийшло якось негарно. Вирішую все ж таки пояснити, хоч і ухильно, чому не відповіла.

— Не ображайся, Іро. Не хочу псувати веселощі, та й не люблю я про це розмовляти. Якось іншим разом розповім, добре?

Натягнуто усміхнувшись, вона киває. Усе ж таки осад залишився. А Андрій явно чомусь роздратований. Хлюпнувши собі в склянку ще, він осушує її залпом і відсуває вбік. Обійнявши мене двома руками, притискає до себе міцніше, тягнеться за поцілунком. Я йому відповідаю, але не отримую від цієї близькості жодного задоволення. Від нього пахне спиртним і, виявляється, у мене це спричиняє відторгнення.

— Потанцюємо? — пропонує мені Андрій.

— Чудова думка, — підхопивши ідею, Семен тягне із собою Таню. Пирхнувши обурено й закотивши очі, вона все ж таки поступається хлопцеві і йде на танцмайданчик.

«А чому б і ні?» — думаю я, і теж погоджуюся.

Грає повільна пісня, тож у мене є шанс не зганьбитися.

— Тільки я танцювати не вмію, — кажу Андрію, щоб мої скуті рухи можна було списати на недосвідченість.

— Нічого страшного, — усміхається він, притягуючи мене до себе. — Я просто хочу побути з тобою наодинці.

Дуже відносне «наодинці», враховуючи, скільки люду довкола.

Закинувши руки на шию хлопця, притискаюся до нього всім тілом. Так буде легше пересуватися, легше погойдуватись у такт музиці, не видавши своєї кульгавості.

— Ти дуже гарна, — шепоче Андрій, ковзаючи губами по моїй щоці. — Я хотів би, щоб ти не соромилася мене. Я ж бачу, що ти ніби чогось боїшся, не підпускаєш мене ближче. Я тобі недостатньо сильно для цього подобаюсь?