Глава 10.

Віка зробила ще один ковток вина, відчуваючи, що у горлі чомусь страшенно пересохло. Андрій терпляче чекав, не зводячи очей з її обличчя. Віка розуміла, що теж мусить розповісти про себе, але була збентежена його словами про її колишнього чоловіка. Чому Андрія так цікавить саме це? Озирнувшись навколо, Віка помітила, що на відкритий майданчик ресторану вже опустилися легкі літні сутінки. Небо швидко темнішало і тепер столик освітлювався лише світлом маленьких круглих лампочок, що були розвішані навколо. Дівчина набрала в легені побільше повітря та почала свою розповідь:

— Мені двадцять дев’ять років і я все своє життя прожила в Києві. У мене тут батьки та чудові подруги, з якими ти вже познайомився. Моя мама працює медсестрою в міській лікарні, а тато викладає хімію та біологію в університеті. Я люблю батьків, вони завжди підтримували мене в усьому. Через два роки після закінчення університету я вирішила відкрити власну справу і заснувати невелику агенцію контент-маркетингу. Тоді мені було двадцять п’ять. Починати з нуля було дуже нелегко, але завдяки підтримці рідних та друзів я впоралася. Мій бізнес зовсім невеличкий, але зараз я можу сказати, що він йде непогано. Мій офіс займає окремий поверх в сучасному бізнес-центрі, я маю свою базу постійних клієнтів і отримую непоганий дохід.

— То от звідки в тебе такий… непростий характер? — посміхнувся Андрій. — Тепер я розумію. Ти керівник і звикла все контролювати.

— В моїй роботі дуже важливо бути стриманою, чіткою, пунктуальною та послідовною. Інакше замовник не довірить тобі свій сайт і ти втратиш прибуток. Ще й репутацію собі зіпсуєш, — Віка поглянула на Андрія. — Тепер вважатимеш мене холодною бізнес-леді?

— Ні. Ти знаєш ціну успіху і вмієш досягати мети. Мені дуже подобається це. У двадцять п’ять дівчата мріють про заможного принца, який раптом впаде до їх ніг, поклянеться у вічному коханні та забере жити до шикарного палацу. А ти змогла самостійно побудувати бізнес.

— Знаєш, я ніколи не мріяла про принца та палац. Але мені завжди хотілося мати власну справу, яка б приносила задоволення, — Віка замовкла, повільно зробивши ще один ковток вина. — Через два роки після відкриття агенції я зустріла Богдана.

— Це твій…

— Так, це мій колишній чоловік. Тоді він працював у фірмі, що поставляла медичне обладнання до лікарень і прийшов до моєї агенції за дорученням свого керівника, щоб замовити сайт. Далі все стандартно — побачення, кохання, весілля, покупка спільної квартири. Перший рік все було дуже добре, а потім…

Віка перевела подих та опустила очі. Намагаючись заспокоїтися, вона несвідомо почала стискати в долоні серветку, що лежала ліворуч від її тарілки. Чомусь дівчині завжди було важко розповідати, що її чоловік став ігроманом. Андрій заспокійливо накрив долонею її руку, що стискала серветку. Цей дотик змусив Віку підняти голову та зустрітися поглядом з сірими очима чоловіка.

— Він тобі зрадив? — тихо запитав Андрій. — Чи може почав… кривдити тебе?

— Ні, — похитала головою дівчина. — Богдан почав грати на гроші в онлайн казино. Я намагалася повернути його до реальності, але все було марно. Богдан завжди мріяв про легке та красиве життя, але не бажав докладати для цього зусиль. А казино обіцяло легкий прибуток. І Богдан дійсно часто вигравав великі суми, але… програші теж збільшувалися. Ми постійно сварилися, він обіцяв покинути гру. А потім просто брехав мені, щоб я не діставала його. Я зрозуміла, що це кінець. Було дуже боляче, але я сказала, що хочу розлучення. Ми продали нашу спільну квартиру, розділили навпіл все майно. А два тижні тому нарешті підписали папери на розлучення. Я купила нове помешкання і вирішила почати нове життя.

— Ти кохала його, — Андрій промовив це стверджувально, продовжуючи тримати свою долоню на руці дівчини.

— Так, я кохала Богдана. Але його брехня вщент знищила це кохання.

— Ти все зробила правильно, Віко!

— Іноді мені здається, що я зробила недостатньо. Одного разу Богдан сказав, що я занадто… холодна та зовсім не вмію спокушати чоловіка. Можливо, він знайшов втіху в грі, бо йому не вистачало в мені жіночності. Чи ще чогось…

Віка відчула, що до її очей підступають сльози. Дівчина повільно звільнила руку з долоні Андрія та підвелася на ноги, розвертаючись до нього спиною. Зараз вона раділа, що на цьому майданчику більше нікого немає. Віка підійшла ближче до краю даху, що був огороджений двома рядами метрового паркану і зупинилася, обхопивши себе руками за плечі. Місто вже повністю потонуло в яскравих вогнях та м’яких обіймах літньої темряви. Дівчина відчула на своєму обличчі свіжий подих нічного вітру та раптом помітила, що тремтить. Але прохолода допомогла трохи вгамувати емоції та висушила сльози, які вже готові були скотитися по щоках. Віка дивилася на вулиці нічного міста та намагалася дихати глибше. Андрій повільно підійшов до неї ззаду та накрив долонями холодні руки дівчини, якими вона обіймала себе за плечі.

— Ти змерзла, — тихо промовив він. — Сьогодні прохолодно.

— Можна попросити в офіціанта плед.

— Ні, — Андрій впевнено зняв з себе піджак та лагідно накинув його на дівчину, обережно вивільняючи її довге волосся. — Я буду гріти тебе своїм теплом.

Піджак Андрія ще зберігав тепло його тіла та легкий аромат його парфумів, неначе огортаючи Віку спокоєм. Дівчина заплющила очі від задоволення. Неймовірне відчуття затишку! Андрій обережно обійняв її обома руками, притиснув спиною до себе, зариваючись носом в її розпущене волосся. В його обіймах Віка почувалася абсолютно захищеною, а ще тендітною, привабливою та потрібною. Дуже хотілося назавжди залишитися в руках цього чоловіка, які огортали її теплом та турботою. Хотілося дати шанс тому гарячому почуттю, яке швидко росло всередині неї. Але ж хто знає, що відчуває Андрій. Віка не стрималася та тихо зітхнула. І одразу ж відчула, як міцні чоловічі руки ще лагідніше обійняли її.