Глава 8.

Коли двері квартири тихо зачинилися за Андрієм, Віка нарешті дозволила собі дихати. Тіло тремтіло від згадки про дотики цього чоловіка та бажало знову відчути їх, а розум голосно благав зупинитися. Віка повільно підійшла до канапи та сіла, поклавши поруч із собою візитівку Андрія та свій телефон. Приклавши долоні до свого гарячого обличчя, дівчина на дві секунди заплющила очі. Що відбувається з нею? Чому вона так втрачає голову поруч із цим чоловіком? Віка була впевнена, що не хоче нових стосунків і почуттів, але… Чомусь поруч з Андрієм ця впевненість починала швидко танути. Вона знову взяла свій телефон і тремтячими пальцями набрала номер Лілі. 

— Привіт, подруго! Як там меблі? — пролунав у динаміку веселий голос дівчини.

— Меблі зібрано, побутова техніка розставлена, а прямо над моєю квартирою живе власник «Euforia», — випалила Віка на одному подиху.

— Що?!... Це ти так жартуєш, чи що?

— Ні, не жартую.

Віка розповіла Лілі про халепу з доставкою холодильника, випадкову зустріч з Андрієм та його допомогу. Розповіла навіть про дзвінок з банку та намір Богдана взяти кредит. І про те, що Андрій чув цю розмову і тепер знає, що вона розлучена. А потім розповіла про те, яку саме подяку він забажав отримати від неї за свою допомогу. Коли Віка завершила розповідь, Ліля задумливо промовила:

— Надзвичайний збіг! Це ж треба… Але ж як гарно все склалося!

— Все склалося жахливо, Ліль! — в паніці вигукнула Віка. — Що мені робити?

— Піти з Андрієм на побачення, звісно! — засміялася Ліля.

— Це не побачення, лише подяка за його допомогу! З Андрієм нічого не буде!

— Ти сама віриш в те, що кажеш? Я бачила, якою ти була після танцю з Андрієм. Ти стаєш зовсім іншою поруч із ним, Віко! І я ще ніколи не бачила тебе такою. Навіть на початку твоїх стосунків з Богданом.

Віка зітхнула. Безглуздо заперечувати, що Андрій сподобався їй з перших хвилин знайомства. Та й Лілю не проведеш — за роки дружби вона добре навчилася бачити справжні емоції своєї подруги. Навіть якщо Віка намагалася їх приховати. І як же хочеться хоч комусь розповісти про те, що зараз коїться всередині неї.

— Я не розумію своєї реакції на Андрія, — тихо зізналася Віка. — Його дотики хвилюють мене до мурашок. Він наче вміє керувати мною, моїми емоціями та вчинками. Змушує погоджуватися на те, на що я б ніколи не погодилася за інших умов. Це трохи… лякає мене. Боюся стати іграшкою в його руках, втратити себе та заплутатися у своїх бажаннях. Він сказав, що я йому подобаюся. Але я нічого не знаю про нього. Не знаю, чому він так поводиться. Бажає розважитися, а потім покинути мене, як непотрібну річ? А може це така помста за ляпаса?

— Поки що Андрій зовсім не схожий на поганця… Скоріше навпаки. Я думаю, що ця вечеря — чудовий шанс познайомитися ближче. Повечеряй з ним, Віко! А там буде видно.

У неділю Віка остаточно переїхала до нової квартири. Разом із подругами та Максом, який зголосився допомогти з переїздом, дівчина перевезла свої речі з квартири Даші до нового помешкання та нарешті відчула, що вона й справді тут живе. Розпаковувати коробки Віка вирішила потім, запросивши друзів відсвяткувати новосілля. Готувати часу не було, тому Віка замовила доставку обіду з ресторану. Макс відкоркував шампанське та розлив його по келихах, які знайшлися в одній з коробок. Розмістившись за новеньким столом на затишній кухні, Ліля, Даша та Макс побажали дівчині щасливого життя в новому помешканні. Обід пройшов дуже весело, а потім Ліля з Максом почали прощатися — ввечері вони ще мусили йти на день народження до знайомих. Даша допомогла прибрати зі столу, а потім теж почала збиратися додому. Віка помітила, що дівчина була дуже задумлива.

— Дашунь, з тобою все гаразд? — запитала вона у подруги.

— Я так звикла жити з тобою, — посміхнулася Даша. — Самій буде сумно.

— Зате зможеш спокійно водити хлопців! — пожартувала Віка.

— Ага! — Даша почервоніла. — Вікусь… Я хотіла попросити тебе. Оскільки Андрій тепер твій сусід, ти б не могла… дізнатися у нього телефон Дмитра?

— А оце вже цікаво! — Віка з посмішкою зупинила погляд на обличчі дівчини. — Зізнавайся, подруго! Дмитро сподобався тобі?

— Весь час думаю про нього, — зізналася Даша, червоніючи ще більше. — Спочатку я трохи його боялася. Дмитро такий… великий та суворий. Бачила б ти, як він поводився з тим придурком, який мене зачепив у клубі! Мені здавалося, що той козел на коліна готовий був падати, щоб я його пробачила. І це при тому, що Дмитро його навіть пальцем не торкнувся, лише щось сказав на вухо. А потім ми так гарно поговорили, коли поверталися до столика. Я побачила, що насправді Дмитро дуже добрий та веселий. І він так мило поводився зі мною…

— Ох, Дашунь! — зітхнула Віка, помітивши, яким теплом світяться очі дівчини від спогадів про Дмитра. — Може, тобі краще сходити в «Euforia»?

— Сама я боюся, а ти туди йти відмовляєшся. А напрошуватися третьою зайвою з Максом та Лілею я не хочу. Та й невідомо, чи зрадіє мені Дмитро. Може у нього взагалі дівчина є? Я думаю, що краще зателефонувати йому, ще раз подякувати за допомогу. А там… Ой, я навіть не знаю!

— Я спробую дізнатися його телефон в Андрія! — посміхнулася Віка.

Замкнувши за Дашею двері, Віка взялася розпаковувати речі. За дві години вона розставила на поличках кухні посуд і прийшла до спальні. Треба дістати з валіз та коробок свій одяг. А ще треба розпакувати постільну білизну, бо сьогодні доведеться вперше ночувати в цій новій квартирі. Віка кинула погляд на своє велике ліжко з широким матрацом і відчула сум. Жити з Дашею було весело. А сьогодні вона спатиме тут… зовсім сама. Як і казав Богдан — самотня та нікому не цікава. Віка відчула, як очі наповнюються сльозами та вирішила, що тепер може дозволити собі трохи поплакати. Проте у вхідні двері раптом подзвонили.