Глава 5.

У пам’яті Віки спливли уривки слів Лілі про мережу клубів у Італії, які вважаються одними з найкращих в Європі. Вона б ні за що не подумала, що Андрій є тим самим італійським бізнесменом, але ж Ліля казала, що власник «Euforia» має українське походження. Яка ж халепа! А ще Віка не могла позбутися від дивного почуття збентеження у присутності цього чоловіка. І справа тут була не лише в ляпасі. Віка не звикла обманювати себе, тому мусила визнати, що Андрій їй сподобався. Дівчина відчувала на собі його зацікавлений погляд і ніяковіла від цього. Цей стан був дуже невластивий їй. Віка звикла почуватися впевненою в собі та вважала, що збентежити її майже неможливо. Що ж відбувається зараз?

— Потанцюй зі мною, Віко! — Андрій підійшов ближче. — Мені здається, що я заслуговую на невеличку компенсацію за ляпаса.

— Намагаєшся спокусити мене? — спокійно запитала дівчина. — Можливо, я все ж таки недарма тобі врізала і ти такий самий, як і той… інший?

— Я ніколи не чіпляюся до дівчат! І вмію тримати руки при собі. Лише один танець! І тоді я остаточно прийму твої вибачення.

Віка завмерла в нерішучості. Як хитро цей красунчик намагається запросити її на танець. Та чи варто погоджуватися? Мабуть, Андрій чудово розуміє, як привабливо та сексуально виглядає. І вміло користується цим. Не можна піддаватися на його чари. Але чому ж так хочеться відчути його легкі обійми та закружляти з ним у повільному танці? Віка згадала, що перед цим випила три келихи шампанського та лише усміхнулася про себе. Алкоголь в поєднанні зі стресом від розлучення та м’якою напівтемрявою клубу — і от тобі маєш! Виник дивний інтимний потяг до абсолютно незнайомого, хоч і магнетично привабливого чоловіка.

— Віко, ще мить і я подумаю, що ти боїшся зі мною танцювати! — усміхнувся Андрій.

— Ем… А це в нас хто? — поруч із Вікою з’явилися Макс та Ліля, яка вже уважно розглядала симпатичного співрозмовника своєї подруги.

— Мене звати Андрій! — відрекомендувався Андрій, поглянувши на парочку.

— Дуже приємно! Я Ліля! — посміхнулася дівчина. — А це мій хлопець Макс!

— Привіт! — Макс потиснув руку Андрія. — Ви знайомі з Вікою?

— Так… вже хвилин десять, — Андрій з посмішкою потер долонею свою щоку, яка досі була трохи червоною від ляпаса.

Віка побачила зацікавленість і мовчазне питання на обличчі Лілі та зрозуміла, що треба терміново щось робити. Вона не мала жодного бажання розповідати друзям подробиці цього знайомства у присутності Андрія.

— Ти хотів танець? — запитала Віка, переводячи на нього погляд. — Ходімо!

Дівчина впевнено рушила до танцмайданчика, не чекаючи на Андрія, але він швидко наздогнав її та взяв за руку. Віка впіймала себе на тому, що їй подобається відчувати його дотик. Рука Андрія приємно огортала її долоню теплом. Коли вони вийшли на танцмайданчик, грала ритмічна мелодія і Віка зраділа цьому. Швидкий танець з цим красунчиком набагато безпечніший, ніж повільний. 

Андрій вивів дівчину на вільний куточок танцмайданчика, зупинився і випустив її руку. Віка почала танцювати, тримаючи від чоловіка дистанцію у пару кроків, але він не поспішав приєднуватися до танцю. Кинувши на дівчину хитрий погляд, Андрій дістав з кишені телефон та швидко набрав комусь повідомлення. А потім спокійно став навпроти Віки, неначе чекаючи чогось. Раптом весела мелодія обірвалася, увімкнулася повільна пісня.

— Коли я запрошував тебе потанцювати, то мав на увазі повільний танець, — з посмішкою промовив Андрій, зробивши крок назустріч дівчині. — Дозволиш?

Він м’яко огорнув талію Віки рукою, легенько стиснувши її пальчики в іншій своїй долоні та трохи притискаючи дівчину до себе. Тепер відстань між ними була мінімальною. Віка відчувала приємне тепло його тіла та розуміла, що опинилася небезпечно близько до цього чоловіка. І втекти вже неможливо. Андрій повільно закружляв з нею по танцмайданчику.

— Це ти постарався, щоб діджей увімкнув повільну пісню? — запитала дівчина відчуваючи, як від цих легких обіймів у неї чомусь прискорюється серцебиття.

— Це ж мій клуб, забула? — Андрій нахилився до її вуха, притулившись щокою до розпущеного волосся дівчини. — Розслабся, Віко! Я не кусаюся, а це лише танець!

— Якщо будеш мене лапати…

— Хіба ж я насмілюся? Не хочу ще одного ляпаса! — Андрій засміявся. — Чому ти така напружена?

— Бо я чудово знаю, про що ти зараз думаєш.

— І про що ж? — долоня Андрія ковзнула по спині дівчини, зупиняючись на талії.

— Такі красунчики, як ти нахабно користуються своєю харизмою, щоб затягнути жінку до ліжка, — Віка намагалася говорити спокійно, проте відчувала, що в обіймах Андрія їй стає все важче тверезо думати головою. — Зі мною не вийде!

— Дякую, Віко! — Андрій трохи відсторонився від неї, уважно оглядаючи обличчя дівчини своїми сірими очима. — Ти вдруге за вечір назвала мене красунчиком. Але думаю я зараз зовсім про інше.

— І про що ж? — Віка відчувала, як від рук цього чоловіка її тілом поширюється приємне тепло та безуспішно намагалася вгамувати шалене серцебиття.

— Я думаю, що ти дуже цікава дівчина! — Андрій знову притиснувся щокою до її волосся. — Впевнена в собі, гарненька, смілива та з непростим характером. От тільки не розумію, чому ти так злишся на мене?