Глава 4. Андрій

Зупинивши свій темно-синій кросовер Maserati Levante біля масивної будівлі нічного клубу «Euforia» Андрій заглушив двигун та вийшов на вулицю. Охоронець біля центрального входу, ввічливо кивнув йому, відчиняючи перед чоловіком двері:

— Доброго вечора, Андрію Олександровичу! 

— Привіт, Борисе! — посміхнувся Андрій. — Дмитро тут?

— Так. Він у кабінеті.

Опинившись всередині клуба, Андрій помітив, що відвідувачів сьогодні багатенько. Перед вихідними всім кортить повеселитися. Андрій неквапливо йшов залою, періодично киваючи співробітникам клуба, які ввічливо віталися з ним. Гучна музика огортала тіло приємним шлейфом, миттєво забираючи з собою втому та змушуючи серце битися в такт запальному ритму. Опинившись біля непримітних чорних дверей, що розташовувалися позаду довгої барної стійки, Андрій відчинив їх та вийшов у вузький коридор, а вже за мить опинився біля відчинених навстіж дверей до невеликого кабінету. За столом сидів кремезний молодий чоловік з русявим волоссям, одягнений в темно-сині джинси та чорну футболку. Його суворе, але спокійне обличчя виражало впевненість та рішучість, а блакитні очі уважно дивилися на дівчину у формі клубу, що стояла навпроти столу. На формі дівчини красувався бейдж «Адміністратор».

— Аню, ну чого ти самостійно намагалася вгамувати того неадекватного відвідувача?! — вичитував дівчину Дмитро. — Тобі охоронців в клубі мало?

— Ні, просто… — Аня опустила очі. — Я не думала, що він полізе битися.

— Не думала вона... — зітхнув Дмитро. — Добре, що Пашка робив обхід та вчасно опинився поруч. Той неадекват міг нанести тобі серйозну травму!

— Привіт! — Андрій увійшов до кабінету та зупинився біля столу Дмитра, потискаючи чоловіку руку. — Що трапилося?

— Доброго вечора, Андрію Олександровичу! — кивнула дівчина.

— Я тобі розповім, що трапилося! — промовив Дмитро, а потім перевів погляд на Аню. — Добре, йди працювати. І щоб наступного разу без геройства, зрозуміла?

Дівчина кивнула та швидко вийшла з кабінету, причинивши за собою двері. Андрій сів навпроти столу Дмитра та спокійно запитав: 

— Це та нова адміністраторка, яку ти прийняв на роботу минулого тижня?

— Ага! — кивнув головою Дмитро. — Сьогодні вона спробувала самостійно вгамувати неадеквата, який чіплявся до інших відвідувачів та бив посуд! Уявляєш?! Вирішила, що впорається без допомоги охорони. Добре, що Пашка нагодився вчасно!

— Хто його знає, що в голові у цих жінок! — хмикнув Андрій. — Думаю, варто збільшити кількість охоронців у залі.

— Ще збільшити?

— Так, — сірі очі Андрія зупинилися на зосередженому обличчі Дмитра. — Треба дбати про безпеку відвідувачів і персоналу. Цей клуб не дарма має репутацію найкращого в місті. Треба відповідати цьому статусу.

— Добре, займуся цим! — кивнув Дмитро. — А ти ж наче не збирався приїздити сьогодні. Хочеш про щось поговорити?

— Ні, просто зайшов привітатися. А приїхав, бо захотілося розслабитися. Тиждень був трохи напруженим.

— Сьогодні тут повно народу. Веселися! 

Андрій повернувся до зали клуба та рушив на другий поверх. Сьогодні п’ятниця, а отже тут можуть бути його знайомі чи друзі. А якщо ні, то можна піти в бар — у п’ятницю там завжди багато дівчат, які самі вішаються на шию. А неподалік є гарний готель… Проте ця думка не викликала в Андрія захвату. Віднедавна він не дуже часто надавав перевагу такому способу проведення дозвілля. Краще б було зустріти когось зі знайомих. Відчувши вібрування телефону у своїй кишені, Андрій дістав гаджет. На екрані спливло повідомлення:

Катя: «Привіт! Ти в клубі?»

Андрій став похмурим. Прокляття, от з ким точно не хочеться розмовляти зараз! Але якщо не відповідати взагалі, то Катя почне набридати ще більше. Він зупинився біля сходів, починаючи набирати повідомлення:

«Чого ти хочеш, Кать?»

Катя: «Тебе! Зустрінемося сьогодні?»

Андрій: «Навіщо?»

Катя: «Думаю, ми знайдемо собі заняття, котику. Раніше з цим проблем не виникало. Я дуже скучила! То як?»

Андрій: «Ніяк. Я зайнятий. Припини набридати мені!»

Відправивши повідомлення, Андрій вже збирався ховати телефон до кишені, коли відчув на собі прискіпливий погляд. Підвівши голову, він побачив перед собою дівчину. Вона дивилася на нього з явним роздратуванням, неначе вони були знайомі. Андрій зупинив погляд на обличчі незнайомки та напружив пам’ять. Ні, він точно не зустрічав її раніше. Таку красуню навряд чи можна було б забути. Темно-синя сукня спокусливо підкреслювала всі вигини її стрункої фігури та тендітну талію. Незнайомка мала розкішні темно-каштанові локони, які витончено обрамляли її обличчя та наче манили доторкнутися до них рукою. Дуже гарненька. Андрій остаточно переконався в тому, що не зустрічав її раніше. Чому ж тоді ці великі карі очі буквально спопеляють його гнівним поглядом, а спокусливі губи роздратовано стиснулися в тонку смужку? Андрій вирішив негайно з’ясувати це та з посмішкою зробив крок назустріч незнайомці… І одразу пожалкував про те, що спробував до неї наблизитися. Дівчина різко замахнулася та вліпила Андрію дзвінкого ляпаса, а потім прошипіла: