Глава 1.

Високі підбори та кремова офісна сукня з вузькою спідницею не дозволяли йти швидко, але Віка поспішала до виходу з РАЦСу. Хотілося якнайшвидше опинитися на вулиці, вдихнути свіже повітря, зігріте літнім сонцем та відчути себе абсолютно вільною. Нарешті вона отримала розлучення і може починати нове життя. Життя, в якому не буде Богдана та його брехні.

— Так поспішаєш втекти, що навіть нічого не скажеш мені на прощання? — почула Віка за своєю спиною чоловічий голос.

— Ми з тобою вже все сказали одне одному, Богдане! — Віка все ж таки зупинилася у порожньому коридорі та розвернулася обличчям до колишнього чоловіка. — Що ще ти хочеш почути?

— Я гадав, що ти все ж таки передумаєш підписувати папери! — Богдан зупинився за два кроки від неї та з насмішкою окинув дівчину поглядом. — Невже твої почуття до мене так швидко зникли?

— Вони поступово зникали щоразу, коли ти брехав мені, — промовила Віка.

— Я лише хотів забезпечити нам краще життя!

— Щоб мати краще життя, треба працювати, а не крутити рулетку в онлайн казино! Легких грошей не буває, Богдане!

— Яка ж ти правильна! — вигукнув Богдан, скорчивши гримасу. — Аж нудить! Правильна в усьому! В тобі немає жодного натяку на авантюризм! Ти страшенно нудна! І не розумієш, що в житті інколи потрібно ризикувати!

— Тебе не доведуть до добра ці ігрові автомати, — впевнено промовила Віка.

— Помиляєшся! Я маю власну стратегію гри, яка спрацьовує завжди! Ти знаєш, що за останні місяці завдяки казино я заробив більше, ніж за попередній рік? Тиждень тому квартиру собі купив! Не таку, як наша з тобою, але теж непогану.

— Але це не завадило тобі наполягати на тому, щоб гроші від продажу нашої спільної квартири було розділено між нами порівну, — Віка кинула на нього іронічний погляд. — Хоч ми купували її на мої заощадження. Ти дав лише чверть суми.

— Хай там як, а по закону ця квартира — спільно нажите майно! А ці гроші справді потрібні мені. Більші ставки — більші виграші!

— Ти остаточно здурів зі своїм казино! Не бачу сенсу продовжувати цю розмову. І мені час в агенцію! — Віка розвернулася до дверей. — Прощавай, Богдане!

— Їдь у свою агенцію! — почувся за її спиною голос чоловіка. — А от я тепер можу дозволити собі взагалі не працювати! Я матиму все, а ти так і залишишся сама зі своєю агенцією. Лише про роботу і думаєш, нудьга! До речі… в ліжку ти теж завжди була не дуже! Зовсім не вмієш спокушати партнера та розпалювати в ньому пристрасть.

Чомусь ці слова боляче зачепили Віку. Вона на цілу хвилину завмерла на місці, але нічого не відповіла. А потім відчинила двері та вийшла на вулицю. Сонячний літній день зустрів її приємним теплом. Дівчина зробила глибокий вдих і рушила до свого припаркованого неподалік авто. Добре було б ніколи більше не бачити Богдана! Віка розблокувала дверцята свого автомобіля, сіла за кермо та замислилася. Тепер вона не має чоловіка. Віка звикала до цього факту з того самого моменту, як оголосила Богдану про свій намір подати на розлучення. Проте ця думка все одно озвалася в серці глухим болем. Віка зовсім не жалкувала про своє рішення розлучитися з Богданом. Але спогади про два роки спільного життя все ще зберігалися в пам’яті дівчини. І було боляче усвідомлювати, що цей час більше ніколи не повернеться.

Богдан був привабливим чоловіком з темно-русявим волоссям, карими очима та приємною посмішкою. Він вмів поводитися з жінками та з першої зустрічі викликав у Віки симпатію. На момент знайомства з дівчиною Богдан працював у невеликій компанії, що займалася поставкою медичного обладнання до клінік. А Віка була власницею маленької агенції контент-маркетингу. На той час дівчина вже два роки успішно вела свій бізнес. Її фірма займалася створенням і наповненням сайтів для інтернет-магазинів та різних компаній. Одного дня Богдан приїхав до агенції Віки за дорученням свого директора, щоб замовити сайт — так вони познайомилися.

До знайомства з Богданом дівчина ніколи не ходила на побачення із клієнтами, хоч замовники їй траплялися різні. Проте холодна та стримана Віка ніяк не реагувала на прояви чоловічої уваги, зосередившись лише на роботі. Відкрити власну справу у двадцять п’ять років було нелегко, але Віка завжди була дуже наполегливою і відступати не звикла. Так само, як не звикла змішувати роботу з особистим життям. Спочатку вона ввічливо відмовляла Богдану, який намагався запрошувати її на побачення. Але потім не встояла. Бо Богдан подобався їй та виявився дуже наполегливим. 

Їхні побачення не можна було назвати супер романтичними чи незабутніми. Але Віка відчувала, що їй добре з Богданом. Він вмів розвеселити та зацікавити. Вже через тиждень Віка зрозуміла, що починає закохуватися. А ще через півроку вони зіграли весілля.

Богдан ніколи не приховував, що любить комфорт, тому після одруження виявив бажання купити простору квартиру. Проте він визнав, що у нього є лише чверть потрібної суми. Віка на той час вже мала в штаті своєї фірми близько тридцяти робітників, а її офіс вже займав цілий поверх сучасного бізнес-центру. Справи в її агенції йшли дуже непогано, тому дівчина мала деякі заощадження та власну двокімнатну квартиру. Богдан вмовив Віку продати своє маленьке житло та купити чотирикімнатну квартиру в центрі. Віка не розуміла, навіщо їм такі шикарні апартаменти, проте сперечатися з Богданом з цього приводу не стала.

Перший рік подружнього життя був дуже щасливим. Віка щиро кохала Богдана, хоч і помітила, що після одруження він почав більше критикувати її. А ще Богдан тепер не приховував роздратування від того, що щомісячний дохід Віки значно перевищував його власний. Він постійно хотів більшого. Віка радила чоловіку відкрити власний бізнес, але Богдан вважав, що для цього був потрібний немаленький стартовий капітал та забагато часу. Віку трохи дратувало прагнення Богдана мати всі блага не докладаючи особливих зусиль, але вона намагалася нічим не показувати цього. Тим паче, що в усьому іншому він був цілком зразковим чоловіком і суперечок між ними практично не виникало. Доти, поки Віка вперше не упіймала його на брехні…