Обіцяю бути твоєю

Глава 48

— Ти з глузду з’їхала, Лєро? — гарчить Настя в слухавку. — Як це ти нікуди не полетиш?

— Плани змінилися, я маю залишитися.

— Ми про все домовилися зі Стасом, знайшли безпечне для тебе місце, там тобі нічого не загрожуватиме.

Я мовчу про те, що поки Ігор має хоч якусь владу, ні про яке безпечне місце не може бути й мови. Впевнена, щойно Богдан почне мститися, Ігор мене з-під землі дістане.

— Насть, просто живіть спокійно, гаразд? Не потрібно за мене хвилюватися, все буде добре, обіцяю. Я зараз у більшій безпеці, ніж будь-де.

Подруга не намагається більше заперечувати, але видно, що вона засмучена моєю відмовою. Я ж дійсно на сто відсотків впевнена, що поруч із Богданом мені значно безпечніше, ніж за кордоном. Ігор той ще невловний месник, зуміє дістати й там, куди здавалося б, немає доступу.

З Настею ми швидко прощаємося, я вимикаю телефон і повертаюся до Богдана, який весь цей час стояв за спиною.

— Я все.

— Чудово. У тебе у квартирі були якісь важливі речі?

— Квартира і є важлива річ, Богдане. Там усі документи на неї були, і на салони теж. Хіба я доведу зараз, що салони належать і завжди належали мені, а не йому? Особливо, якщо в нього вище є ті, хто допоміг йому провернути ці схеми.

— Добре. Тоді купиш усе, що потрібно, через інтернет.

— В якому сенсі?

— В прямому. З цієї квартири ми поїдемо в заміський будинок. Там ви будете в безпеці.

— Ми?

— Ти й Ліка з Ромою.

Я киваю, намагаючись не показувати свій біль за згадки колишньої дружини. Хоча… ми стільки часу не спілкувалися, може, вона й не колишня давно?

— Які ще будуть умови?

— В якому сенсі?

— В прямому. Ти ж не будеш просто так допомагати мені. Умови угоди будуть?

— У нас угода? — холодно цікавиться він.

— Хіба ні?

— І на що ти готова піти? — питає із саркастичною усмішкою.

Я не знаю, якої миті наша розмова пішла в цьому напрямку. Ми просто більше не розуміємо одне одного. Я — його мотиви допомагати мені, а він — мою в ньому потребу. Ми стали чужими за минулий час, абсолютно чужими одне одному. Раніше я могла зрозуміти його з півслова, зараз же… дивлюся на Богдана й не можу зрозуміти, про що він думає, чого хоче.

— Я буду твоєю, — кажу йому, хоча зовсім не впевнена, що цікавлю його.

Навіщо йому я, якщо в нього є жінка, яка вже народила йому сина. Але мені, на жаль, більше нічого запропонувати. Заміж він мене не бере. Не хоче. Не потрібна йому я, яка сумнівається в його силах і готова пожертвувати собою, щоб захистити близьких. Я мала вчинити інакше, розповісти йому все, довіритися, він би вжив усіх заходів, щоб захистити не тільки свою дитину, але й дітей моїх подруг. Якби я йому довірилася, батьки Стаса й Олі, можливо, були б живі.

— Обіцяєш? — питає з глузуванням.

— Обіцяю, — киваю. — Запропонувати мені більше нічого.

Ми свердлимо одне одного поглядами. Його важкий і пронизливий до самих кісток, мій приречений і благальний. Я хочу, щоб він мені повірив, але сама собі не вірю. У мене до нього почуття, я кохаю його, чи зможу я ділити його з іншою? А він… він готовий узяти мене в коханки? Утриманка? Я навіть не знаю, як назвати себе. І не уявляю, як ми будемо жити з Анжелікою під одним дахом.

— Тоді роздягайся.

— Що?

Мені здається, я недочула, але Богдан повторює свою вимогу, і я, принижена й розтоптана, починаю знімати одяг. Коли відкидаю ліфчик і торкаюся крайки трусиків, чую команду:

— Досить.

Здригаюся. Прикриваюся й підіймаю погляд на Богдана, який киває на речі біля моїх ніг.

— Одягнися.

Краще б він узяв мене прямо тут, ніж змусив натягувати одяг назад. Я почуваюся остаточно приниженою й роздавленою.

— Сьогодні ввечері за вами приїде автомобіль. Поїдете з охороною й водієм. І без викрутасів, Лєро. З тобою в одному будинку моя дитина. Я довіряю тобі найцінніше, що в мене є. Не дай боже ти зв’яжешся з Ігорем…

— Ні за що!

Мій голос звучить впевнено, хоча і тремтить від образи за те, що він влаштував цю сцену. Показав мені моє місце, принизив, розтоптав, дав зрозуміти, що я його не цікавлю.

— Послухай, Лєро. Я беру тебе під свій захист. І ти або віриш мені, або розвертаєшся і йдеш. Я ризикую здоров’ям своєї дитини. Я в будь-якому випадку розтопчу Ігоря рано чи пізно, але я можу залишити тебе зализувати свої рани й розсьорбувати все самостійно. А можу забрати до себе й захистити. Ти маєш обрати. Або знаходишся під моїм захистом і ні кроку не робиш без мого відома, або…

— Забираюся, — закінчую за нього.

— Не так грубо, але суть ти зрозуміла.

— Я щойно роздяглася на твоє прохання. Правда думаєш, що я почну шукати зустрічей із колишнім чоловіком, щоб укласти угоду?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше