Розділ 11

Від мого удару він відлетів у інший бік на канати. Усі здивовано охнули, а його друг підійшов до мене і хотів завдати удару, але я перехопив його. Дівчата зойкнули, а другий почав підніматись. Він помалу підійшов до мене, тримаючись за ніс.

- Чого тобі? Хіба ти не бачиш, що я з дівчатами розмовляю?

- Мене нічого не хвилює. Я лише побачив, що вони не хочуть з тобою говорити. Може відійдеш від них? - запропонував по доброму я, але було видно, що він не хоче.  

- Іди і продовжуй бити свою грушу, а я познайомлюсь з цими дамами, - продовжував наполягати на своєму той кретин.

- Так, я маю проти. Тому, краще не підходи, інакше буде дуже погано тобі, - пригрозив я.

- Добре, - було, прийняв він, - але...

- Яке ще "Але"? - здивувався я.

- Якщо ти переможеш мене у бою, тоді я відступлю від знайомства з цими прекрасними дівчатами. Хоча, я сумніваюсь, що ти переможеш, - хмикнув він.

- Місце і час, - стримувався я, хоча і стискав зуби.

- Тут. Через десять хвилин. Будь готовий. Я прийду до тебе на ринг, - сказав він і відійшов.

До мене зразу ж підійшла Елла.

- Що ти твориш? - ледь не шипіла вона, - Ми могли самі впоратись, - вона говорила це мені близко коло вуха.

Я обернув голову. Її легкий подих обпікав мою шкіру. Між губами відстань була меншою, ніж десять сантиметрів. Моє серце гупало, мов шалене. Я чув биття її серця. Мій подих на мить завмер. Очі швидко глянули на її губи. Пухкі. Я ніби знову відчував той смак. П'янкий і божественний. Я ледь стримуюся. Її погляд блукав моїм оголеним тілом. Цей погляд зводив мене з розуму. Вона наче робила дірки у тих місцях, у які дивилась. До реальності мене повернула рука мого друга, що лягла на моє плече. Я повернувся до нього, а Елла кахикнула і відійшла.

- Друже, - звернувся до мене Джон, - на хвилину.

- Добре.

- То ти збираєшся битись з цим типом? - прозвучало запитання, наче докір.

- А ти хочеш, щоб до твоєї дами приставали. Бо я не хочу, - після цих слів я здивувався, що назвав Еллу своєю. Але моя підсвідомість підказувала мені, що вона мені не байдужа. І то правда.

- Звичайно, що ні. Я сам ладен роздерти його. Але з ти не займався боксом вже давно. Як ти зможеш боротись з ним? - запитав мене друг, а я на мить замислився.

- Та нічого. Далі побачимо що з того буде. Нехай я і буду мати травми, але захищу її. У мене внутрішній голос підказує, що потрібно її захищати, - сам не знаю чому виправдався я.

- Знаєш, я сам хотів розмістити його по стіні, коли побачив його біля Сью. Вона виглядала наляканою і…

Та не встиг мій друг договорити, як на рингу з'явився чоловік.

- Ну що, готовий, - з єхидною усмішкою промовив той.

- Вперед, друже, - підбадьорював мене мій друг.

- Готовий, - промовив я.

У кутку стояла Елла. Вона дивилась на мене очима, у яких читалося занепокоєння. Але це все заради неї. Я стиснув кулаки і зуби.

Елла

"Який же він дурник." - лилось у моїй голові. Ай справді. Ну підійшов до нас той чоловік. Ми б дали свої номери телефонів. З нами таке було не одноразово. Ми з Сью давали номери, замінивши в кінці дві цифри. І так і проходило. І оминало. Але навіщо зразу йти в наступ. І ось я стою біля рингу. Моє серце б'ється настільки шалено. Він за мене заступався. Це мені, звичайно, подобалось, але не в такій серйозній ситуації. Його очі зустрілись з моїми. У них я прочитала запал. Він хотів цього. Мені згадався той поцілунок. Мої губи досі терпіли від того торкання. Я торкнулась пальцем губ, а його погляд знову ковзнув на мене. І тоді він усміхнувся. Я в цей момент зрозуміла. Лише одна його усмішка і я здатна розтопитись, наче якесь морозиво. Я її уже бачила, але де??… Така дитяча. Я зрозуміла, що не можу усміхнутись у думках, але на обличчі вже сіяла усмішка. Я подумала, що усміхаюсь, ніби цього хочу.

Мене вивели з цих думок удари. Усмішка зразу ж впала ж мого обличчя. Я побачила, як Білл завдає першого удару. Ще удар і ще. Чоловік не здається, але перемога у першому раунді у Білла. А далі все йшло, наче у сповільненій зйомці.

Удар, удар, Білл упав. Перемога за цим чоловіком. Знову удари, удари, удари, Білл побитий і безсилий лежить на поверхні рингу. Коли сильні руки чоловіка піднімають його знедоленого, з моїх губ виривається писк. Я хочу підбігти до нього, але ноги стоять на місці і не рушають.

Коли Білл знову стоїть, то йому ноги підкошуються. Він би втримався, якби не завершальний удар чоловіка.

Перемога за невідомим. Друг Білла відійшов викликати швидку.

- Не думав, що він такий слабак, - промовив невідомий, ніби плюнувши на землю. Він підійшов до Сью, а до тої зразу підійшов друг Білла. Хлопець захистив її, бо невідомий пішов до виходу.

У цій кімнаті нікого не було. Всі вже розійшлись. Залишились тільки ми.

Білл лежить без свідомості. У мене лились сльози. Я підбігла до нього. Я на колінах дивилась на нього. Його вії ще рухались. Значить, ще не втратив свідомість. Він усміхався. Я була шокована від побаченого. Я сиділа навколішки плакала, а він попри кров на вилицях і скронях, яка розтеклась  і заливала ледь не все лице, усміхався. Гад такий. Його губи щось прошепотіли, що я спромоглась почути:

- І все ж таки ти повернулась, - продовжував посміхатись він.

- Як же я могла тебе покинути, - відповіла я і краєчками губ усміхнулась.

Його рука торкнулась мого обличчя. Я зняла з його руки рукавицю. Його теплі і вологі пальці торкались моєї щоки, а я його. Моя рука потягнулась до його і я продовжувала дивитись йому в очі, а він мені. З мої очей продовжували текти великі сльози.

Білл своє рукою, що тряслась, почав легенько витирати мої сльози, а вони утворювали новий потік. Потім його рука несподівано впала, а очі закрились.

Не може бути. Він втратив свідомість.

- Ні, Білле. Тільки не зараз. Ти ж сильний. Не полишай мене тут. Ну, прокидайся, - почала підбадьорювали я, але ніяких зрушень не було.

Його друг говорив з Сью. Вони про щось воркотали. Моя подруга вперше опустила голову. Та мені не було до цього. Я підбігла до них.