Розділ 10

- По руках. Так де?

- У барі біля Алеї Слави. Там, де ти хотів мене повести. Так от там. Я думав, що такі жінки, як вони не зависають ніде. Але бачиш. То де той зал? Дуже хочеться піти й побити грушу, - змученим поглядом глянув я на свого друга. Його погляд зм'як. Я побачив, що він здався.

- Недалеко звідси. Тільки можна я з тобою не піду? Хочеться сьогодні відпочити. Зате, завтра ми відпочинемо по повній програмі, - благав мене Джон.

- Ні, друже, - я постукав по плечу свого друга, - ти все вислухав, а тепер повинен піти зі мною. І ми з тобою маємо відпрацювати удари, якщо ти не забув як працювати кулаками.

- Що не зробиш заради дружби, - видихнув Джон, - Ну тоді ходи. Можливо, нам вдасться домовитись. Я взяв одну з сумок, які мав із собою. У неї поклав рушник, щоб там мати з чим піти у душ. Не буду ж я по дорозі до дому йти спітнілий. І ще поклав боксерки. Біля мене, на іншому ліжку, Джон складав щось у свою сумку. Вийшли ми, коли на годиннику було опів на шосту. До десятої у нас є ще час.

Ми йшли бруківкою. Зірки яскраво виблискували. Через кожні кілька кроків світилиль величні ліхтарі. З доріжки можна побачити назву цього величного містечка, яка світилась. Все було чудово освічене жовтуватим світлом. Ми йшли повз різні магазини, студії і відомі доми моди.

Нарешті, перед нашими очима постала велична будівля. Вивіска світилась яскравими вогнями. Ми зайшли у великий зал. Там гуділи удари об грушу. Багацько хлопців продовжували бити грушу, дехто з них бились один з одним на рингу. Ми пройшли далі і побачили пусту частину. Я підійшов до чоловіка, який сидів за столом і попросив у нього дві пари боксерських рукавиць. Джон трохи сторожко взяв одну із них. Ми пішли у вбиральню. Що скажеш, але через роботу у мене створився міцний щиток на животі і не тільки. Коли ми вийшли на площу, то почали бити у груші у різних кутах, але не відходили один від одного.

Зал умовно було поділено на чоловічу і жіночу частину. Я відволікся і побачив, як входять у зал дві фігури. Прищурившись, я впізнав їх.

Елла

- Сью, ну куди ти мене тягнеш? - говорила я до подруги. Мені після того поцілунку справді, нічого не хотілось чути. Ніби мною трактор проїхався. Я вже в плакала всі свої сльози. Він мені справді, сподобався, але що я буду робити, коли він поїде. Я ж тоді зламаюсь. Мені буде бракувати його усього. Але подруга наполягала на свому.

- Ні, подруго, я тобі не дам страждати. Коли твій колишній Фред тебе покинув, то я була у відпустці. Тепер я не хочу, щоб ти знову без мене це простраждала. Ти ж мене підтримувала, коли моєї мами не стало, коли тато почав пити. Ти допомогла мені, а я як ти знаєш, не можу залишатись у боргах. Тому, я буду з тобою, - відповіла вона, столі потягнула мене до мого Ровера ( машина). Я його купила за свою першу премію. Моя подруга тягнула мене до неї.  

- Давай сюди ключі, - змусила вона мене. Я знала, що вона не відчепеться, тому прийшлось дати їй бажане.

Ми обидві сіли у чорне авто і полетіли кудись.

- Куди ти мене везеш? - запитала я у своєї подруги, коли ми вже подолали частину шляху.

- Побачиш, - заусміхалась та, а мені стало аж страшно.

Ми не довго їхали. Коли ми повернули на парковку біля якоїсь будівлі, то я помітила, як на вивісці яскравими вогнями жевріло: " Рукавичка". Біля цього було зображено велику боксерську рукавицю.

- Скажи мені на милість, - сказала я, глянувши на подругу. Мої дві брови зійшлись на передніссі.

- Що?

- Що, з біса, ми тут робимо? - ледь не кричала я.

- Зганяємо біль, а що? Ти щось маєш проти?

- Ні, нічого, - мовила я і мені раптом стало цікаво, а звідки вона про це місце знає.

- А звідки… - та не встигла я завершити речення, як Сюзанна витягла з багажника дві спортивні сумки і вручивши мені одну з них, потягнула усередину.

Ми ввійшли у невеличкий коридор. За столом сидів якийсь хлопець. Подруга швидко взяла дві пари боксерських рукавиць і попрямувала до мене.

- Тільки не кажи, що м… - та не встигла знову я заговорити, як мене ця панянка перебила.

- Так, ми будемо займатись боксом. Ходи, це весело буде, - і мене, як якийсь багаж знову потягли.

Ми підійшли до дверей, за якими була вбиральня. Я не сподівалась, що є і для жінок. Там були душові кабінки. Для мене справжнім сюрпризом залишалась сумка. Що ж у ній сховане?

Я потягнула за замочок і з нього визирнув рушник. За ним були легінси і топ сірого кольору, у якому переливались оранжеві кольори. Ще й мій розмір. Правильно, Сью завжди ходила зі мною за покупками. Вона вже вивчила мої розміри так само, як і я цієї вередухи. На моє здивування там ще й була щітка. Я так зраділа, що коли переодягнулась, то заплела собі кінський хвіст. Мені личило. Легінси, які покривали мої стрункі ніжки; топ, у якому мої груди виглядали об'єміншими; і хвіст, що доповнював усе це.

Я вийшла з кабінки і зустрілась з подругою. У неї був такий самий комплект, тільки сірий і червоний кольори.

- Ну що, - вона простягнула мені пару рукавиць, - ходи збивати смуток.

- Слухай, а як ти знайшла це місце? - не витримала я.

- Коли провали на роботі, то завжди йду сюди. Не йти ж мені до тебе. Або коли ми одного разу посварились.  Я била так сильно грушу, що на другий день встати не могла. Але у цю частину я рідко приходжу. Зазвичай у іншу. Там є спортзал. Люблю розім'ятись у вихідні.

- Ти диви, а я думала, що все про тебе знаю, - прищурившись промовила я.

- Видно, не все. Ходи вже.

Ми відкрили двері у величезний зал. Біля кожного рангу була лампа з світлом. Завдяки такій великій кількості світло заполонило усю кімнату. У одному з кутів я побачила до болю знайому фігуру. Коли він повернувся у цю сторону, то мій погляд зразу впав на його натреноване тіло. Мало у якого актора так чітко виділялись кубики. Я, сама того не розуміючи, похилила голову. Тоді мої очі натрапили на його обличчя і я побачила Білла. По його вилицях і скронях тік піт. Інші стежки не оминули і кубиків. Біля нього був його друзяка. Як не дивно, але він також дивився на на мене. Я стояла, мов заворожена, але якщо мене привела до себе подруга, то він продовжував розглядати мене. Тобто моє тіло.