Розділ 7

Наступного дня ми весь день працювали. Вже склали весь перший поверх. Згодом я пішов на однойменну репетицію. Цього разу Джон захотів поглянути на мій виступ.

- Але навіщо тобі цього? - лише з зацікавленням запитав я. Мені було дивно, адже на сьогодні він взяв вихідний. І хотів разом зі мною прийти після обіду на роботу.

- Я захотів побачити які красуні там будуть. А може знайду ту єдину, - він підняв очі вгору, мріючи про чергову дівчину, яка буде його веселити. І це буде на одну ніч.

- Не думаю, - промовив я і дав йому підзатильника.

- Ей, за що?

- За все хороше, - тільки й видавив із себе я.

Ми сіли на найближчу маршрутку. Через кілька хвилин під'їхали до чарівного місця. Назва сяяла у лампочках різних кольорів. Джон тільки шоковано підвів свої очі на вивіску, а потім на мене.

- Ну що, ходімо, - з впевненістю мовив я.

- Ага, - не відходячи від шоку промовив Джон. Я взяв його під лікоть і провів до входу.

За столиком перед нами щось писала одна з секретарок. Джон, не втрачаючи моменту підійшов до дівчини і почав фліртувати.

- Доброго дня! Не підкажете ви де пані Елла і її команда, - помішав я своїм приходом Джоновому флірту.

- Так. Треті двері на право, - не завагалась дівчина.

- Дякую. Пішли, мачо, - звернувся я до хлопця, щоб той йшов за мною. Він щось там сказав секретарці, що та аж пирхнула зі сміху, і пішов за мною. Усі дівчата велись, адже зовнішність у нього приваблива. Особливо у сонцезахисних окулярах. Убивчим для всіх було те, як він їх скидав.

Ми підійшли до потрібних дверей і постукали. Видно вже усі були, оскільки чулися рядки із сцен.

- Доброго дня! - зайшов я, а ззаду мене мій друг. Біля Елли я побачив якусь жінку. Видно, це її менеджер. Точніше менеджерка. Темне волосся, вишуканий костюм. Елла оглянулась і привітним поглядом мені кивнула. Я швидко підійшов. Не відставав від мене і Джон. Хлопець зразу зрозумів хто з них хто і тому підійшов до подруги Елли, щоб пофліртувати. Оскільки Елла слідкувала за грою, то я бачив сцени флірту, які, видно, виявились невдалими:

- Привіт. Як поживаєш, рибко, - через окуляри дивився, і з усмішкою говорив хлопець. Було видно - він загравав.

- Слухай, відійди і не псуй атмосферу гарної гри своїми фальшивими приставаннями, - в один рух обрушила все менеджерка.

- Може сходимо кудись? - не відставав від неї Джон.

- Я тобі вже все пояснила. Я з такими, як ти не спілкуюсь, - швидко відрубала та і відійшла.

- А може ти зараз змінииш думку, - ухмильнувся той.

- Бачу, ти не відступиш, - вже повним тілом повернулась до нього брюнетка і схрестила руки на грудях.

- Ані крапельки. Якби я знав, що тут такі красуні, то не пустив би Білла самого. Сам би зареєструвався на цей конкурс, щоб бачитись з тобою, - промовив він і погладив її по напів оголеному плечу, від чого та сіпнулась.

- Відійди від мене, збочинцю, - ледь не кричала вона.

- А може обговоримо все у якійсь іншій атмосфері, га?- запитав він і підійшов до неї усім своїм тілом, не давши змоги вийти. Він зігнув голову і глянув у її очі. Його губи торкнулися б її, якби вона не відштовхнула його і не втекла. Він побіг за нею. Я тільки здивовано поглянув, а за мить мене покликала Елла і ми репетирували наші сцени. Вона була чудовим колегою по роботі. З нею працювати - одне задоволення. Коли вона торкалась моїх рук, то мене мов струмом било. Я не думав, що у моїх жилах все ще бурхає кров. Я знову захоплююся дівчиною. Вона задурманює мій розум. Звичайно, я бачився з багатьма, але ця, ніби нагадує мені мою Еллу. Еллу О'хара.

Після репетиції я вийшов на вулицю. Там не було Джонових слідів. Його й духу не було. Тому, я вирішив піти додому. Хлопці якраз пішли на обід. Можливо, я також встигну. І я не помилявся. Вони тільки що прийшли. Усі вирішили передихнути, бо пустився сильний дощ. Джона не було. Я вирішив подзвонити до мами.

- Привіт, мамо!

- Привіт, сину! Як ти там? - усміхалась мені з того боку екрана сивоволоса жінка, яка знала добре що таке життя і понад усе на світі хотіла внуків.

- Та все добре. Ось, пройшов у конкурсі. А тепер ходжу на репетиції. Повинен брати вихідний до обіду, бо на репетиції ходити також потрібно, - розповідав я, а вона слухала. Я її обожнював. Через усі смутки і горе вона все ще зберегла доброту. Тата не стало, коли мені було дванадцять років. Ці риси у ній розвивались з роками. Вона чудова матір.

- Синку, я так за тобою сумую. Тут, у Чикаго я бачила тебе кожного дня, а так потрібно дзвонити. Я люблю тебе, сину.

- І я тебе, мамо. Все, біжи, а то тобі на роботу треба, бо обід закінчується.

- Все, бувай, - уявно поцілувала мене і вимкнула телефон моя мама.

Через кілька хвилин у коридорі почулися чиїсь кроки. Вони наближались до нашої кімнати. Згодом у дверях постав образ Джона. Від нього тхнуло алкоголем.

- Ти де так довго був? - скорчивши ніс промовляв я.

- Та ось, ходив трохи підкріпитися, - промовив з нотками нетверезості він.

- Що вже сталося?

- Ти уявляєш, вона - єдина, хто не клюнув на мої слова.

- І це тебе заїло? - беземоційно промовив я.

- Ні. Завело. Тепер я хочу бути з нею. От ти розумієш, вона мене покорила.

- Так, розумію, - я знову зіщулив носа, коли той біля мене сів.

- Вона - перша і єдина. Тепер я їй належу, - зігнувши голову говорив той.

- Слухай, - прийняв сидяче положення я і вдарив його рукою по плечу, - розкажи все так, як було.

- Ми вийшли. Я її догнав у одному з тих закручених коридорів. Вона дивилась мені в очі, ніби тварина, яка жадала, щоб її відпустили. Я був настільки заворожений її поглядом, що захотів поцілувати. Мої очі, повні бажання побачили її. Я наблизив свої уста біля її і лише трохи торкнувся. Вони тремтіли чи то від страху, чи то від бажання. Я вже краще поцілував її. Вона відповіла на нього, хоч і не зразу, а потім відштовхнула і сказала, що нам краще забути це і більше не стикатись, бо такі як ми не можуть бути разом принципово. А тоді вона відійшла і впевненим кроком пішла, - хлопець опустив голову у складені руки і завив від туги. Я погладив його по голові.