Розділ 2

Я прокидаюсь від писку будильника. На ньому як завжди була 6:00. Швидко одягнувшись і прийнявши ванну, як завжди, я пішов на кухню. Джона не було. Звичайно, він підтримував своє здоров'я, тому бігав кожного ранку. І його ранок під час робочих днів починався з бігу. Але це не заважало йому клеїти нових дівчат, яких не вистачало й на 30 хвилин. Завжди він спізнювався, але начальство так звикало, що я його прикриваю, що навіть не робили зауважень.   Через пів години я відправлявся на роботу. А точніше просто повернув за ріг сусіднього будинку. Джона не було, як і певної частини тих робітників, яких я бачив на першому поверсі вчора. Біля мене став чоловік середніх років.

- Когось шукаєш? - промовив він.

- Ні, - коротко відповів я.

- Та що ти, ніби не свій. Я Джозеф. Можеш просто, Джо.  А тебе як звати?

- Білл. Білл Сміллер.

- Отже, Біллі, що тебе привело сюди? У це місто зірок, - з цікавістю запитав Джо.

- Якщо скажу мрія, то не повірите. Так би мовити, начальство порадило. Говорили, що хороші гроші платять, - почав виправдовуватись я.

- Зрозуміло. Давай я тебе познайомлю з усіма.

Чоловік махнув рукою мені для того, щоб я рушив за ним. Через те, що мені нічого не залишилося зробити, я пішов.

- Хлопці, знайомтеся - це Білл. Білле, - почав звертатись до мене чоловік-, знайомся - це Марті, - почав показувати рукою Джо на невисокого хлопця, - це Нік, - далі провів рукою чоловік на Вищого чорнявого хлопця,- а це Стен, - закінчив свою розповідь на русявому чоловікові новий знайомий.

- Раді знайомству, - почав Марті.

- Сподіваюсь, ми здружимось, - доповнив Нік.

- І я на це дуже сподіваюсь, - встиг відповісти я.

Ці хлопці були дружні. Це читалось у їхніх очах. Джон не забарився, і прийшов у робочому комбінезоні.

- О, ледь не забув, - почав я, - знайомтесь хлопці - мій найкращий друг Джон.

Усі хлопці почали дружньо називати свої імена, підходячи до нього і пожимаючи йому руку. Коли усі були у зборі, ми почали працювати. Спочатку нам довелось починати усе з самого початку. Ми починали встелювати весь низ бетоном. Коли якусь частину роботи було зроблено, Джон підійшов до мене. З його обличчя було видно, що мій друг довго вагався.

- Слухай, Білле, я знаю , що ти після цього розсердишся, але я хочу сказати одне, - почав м'ятись  хлопець.

- Ну говори швидше. Ми маємо багато роботи, - пришвидчував я його думки.

- Я тут таке зробив. Коротше кажучи, я записав тебе на конкурс, де будуть вибирати людину, що зіграє головну роль у фільмі. Це обов'язково може бути чоловік. А жінки можуть здатись на якісь інші ролі.

- Ти що зробив? Ти геть з глузду з'їхав? Та я не зможу прийти, - я був сильно шокований. Він утнув таку дурницю.

- Тут радше потрібно. Кожне місце коштує грошей. Якщо ти не з'явишся, то тобі гроші не повернуть.

- І скільки коштує одне місце? - ледь не зривався на голос я.

- 20 $.

- Скільки? І хто тебе надоумив на цей поступок.

- Ну ти знаєш, що я не можу стриматись коли бачу красиву дівчину. Ось одна з таких стояла біля якогось кіоску. Я підійшов, щоб з нею привітатись і познайомитись. Ми з нею розговорились і я захотів її номера телефону. Вона сказала, що в заміну на те, що я запишу когось з друзів на конкурс. Я тут же записав тебе останнього. І получив номер телефону.

- Може позвониш і скажеш, що усе це було просто так і ми відмовляємось, - якось хотів запропонувати я, щоб виплутатись з ситуації.

- Бачиш, тут така справа. Це був не дійсний номер. Тому тобі потрібно прийти, - не виражаючи жодної емоції, продовжував Джон.

- Ну скажи, хоча б на котру годину конкурс і коли, - з тією ж злістю промовляв я, не відходячи від теми.

- Завтра, на 8:00, - уже з усмішкою промовляв хлопець.

- Щ-о-о-о-о? - ледь не викрикуючи говорив я

- Не переживай ти так. Якщо не пройдеш ( а це може статись швидко), то тоді можна вважати, що гроші марно не пройшли, - уже з усмішкою, наче хамелеон, промовляв мій друг.

- Ти не виносний.

- Який вже є.

Далі ми тільки працювали над початками цієї будівлі. Ми залл'яли фундамент. Оскільки ми швидко справились із своєю робото, то начальство дало нам вихідний на завтра. З новими хлопцями працювати чудово. Не хотілось повертатись на старе місце, де бувало так, що хлопці відмовлялись працювати доти, поки не прийде головний.

Не гаючи часу, ми поспішили у ванну, а опісля готувати їсти. Довго не вагаючись ми запровадили список того, хто і коли буде готувати. Мені припадало на понеділок, а Джону на вівторок. Оскільки він не вмів готувати, тому ми об'єднались і куховарили два дні підряд.

Прибирали також по черзі. Кожної суботи. Все ж таки, Джо запропонував свою кандидатуру першою. А зараз я розповім вам про моїх колег.

Сьогодні готував Марті. З кухні пахло чимось приємним. Я такого ще ніколи не куштував.

Коли ми прийшли на кухню, то побачили на плиті варену картоплю , а з боку сковорідки пахло чимось на диво приємним. Я відкриваю кришку і бачу кусочки м'яса, зажарені у приправах.

- Цей хлопчина вчився на кухаря, але все ж таки не знайшов роботу для себе, - шепнув на вухо мені Джо.

- Отже, хлопці, сьогодні я хочу вам дати скуштувати м'ясо зажарене на приправах з Індії, які я привіз із заробітків, - говорив Марті.

- Ого! - усі почали голосно охкати.

Вони були зачаровані тим, як м'ясо знаходилось у сковорідці і з якого йшла пара.

- Ну що, прошу усіх до столу, - запропонував хлопчина.

Його спритні руки швидко кидали картоплі і м'яса кожному. Коли усі почали їсти, то просто не могли відірватись від смакоти. Тим паче і я. Усі дякували за таку смачну вечерю і відправились відпочивати у свої ліжечка.

Наступного ранку мене збудив будильник, який невпинно дзвенів.

Через того Джона я повинен у такий прекрасний день прокидатись і йти у якусь там студію, щоб пройти дурнуватий конкурс у відборі на якусь там роль.  Найбільше мене вбивало те, що місце платне. Але чому я не дивуюсь. Це ж Голівуд.