Епілог

З того дня пройшло пару тижнів. Прибічників бога Хаоса заарештували і всім винесли серйозні покарання у вигляді запечатування магії та заслання. 

Академія знову наповнилась звичними голосами, світлом і ароматом трав. Команда зібралася в улюбленій кімнаті біля каміну — старий стіл, свічки, сміх і тихий затишок після всього, що сталося. 

Хосок з’явився першим, як завжди усміхнений, не дивлячись на перев’язану голову. 
— Я казав, що нам потрібні канікули, — виголосив він, заливаючи в келихи щось підозріло блискуче. 

— Це не канікули, а реабілітація, — сухо поправив його Намджун, але посмішка все одно сховалась у кутиках губ. 

Техьон сидів поруч із Чонгуком, з яким вони сперечались про щось не суттєве, як завжди. 

Юнгі сидів біля каміну, поруч із Чіміном, який дрімав, загорнутий у ковдру. 
Його обличчя все ще було блідим, але очі світились спокоєм — таким, якого не було вже дуже давно. З того часу на одинці він не носить більше свою пов’язку на очі.  
Юнгі обережно відсунув пасмо волосся з його лоба і тих опрошепотів: 

— Як ти? 
— Живий, — відповів той крізь усмішку. — І навіть щасливий. 
— Це все, що я хотів почути. 

Чімін відкрив одне око: 
— А ще я хотів сказати… я пам’ятаю те світло. І тебе. 
— Так, тепер у нас офіційно спільна душа, — жартома сказав Юнгі, хоча голос зрадницьки здригнувся. 
— Отже, тепер я можу вимагати, щоб ти ділився зі мною кавою. 
— Навіть не думай, — Юнгі ледве стримав усмішку. 
— Тоді я просто поцілую тебе, і ти забудеш про каву. 
— …спробуй, — тихо прошепотів маг. 

Чімін і не вагався. Поцілунок був м’яким, повільним, але з тією самою силою, що тримала їх живими тоді, серед руїн храму. 

— О, знову вони, — простогнав Хосок, прикриваючи очі, і всі засміялися. 
Юнгі лише показав йому непристойний знак пальцами, не відриваючись від Чіміна. 

Свічки мерехтіли, за вікном падав перший сніг. 
Світло від вогню відбивалось у келихах, у посмішках, у теплих поглядах між друзями. 

Того вечора ніхто не говорив про минулі події чи страх. 
Лише про плани, про каву, про останній семестр в Академії й про те, що завтра буде новий день. 

А в центрі всього — вони, сім душ, які пройшли крізь темряву і нарешті дістались світла. 
І кожен з них, десь глибоко, знав — це лише початок нової, спокійної історії. 

Ось і кінець історії! Дякую всім, хто її читав! Пізніше буду її редагувати, доповнювати і, можливо, трошки змінювати. Але поки завершую її ось так. 

Мені буде приємно, якщо ви напишите пару слів про те як вам історія і, можливо, порекомендуєте які моменти краще допрацювати у ввічливій формі. Всім дякую!

До нових історій!