Глава 8

• Міні, на рахунок вчорашнього...- Юнгі підійшов до нього першим зранку. 

Було цікаво всім, та наважився тільки некромант. Відьма, яка до цього спокійно збирала свої речі для продовження подорожі, зупинилась та було видно як напряглись його плечі.  

• Розумію, що вам всім цікаво. Та існують правила, які навіть я не можу порушувати. Нікому не можна знати своє майбутнє або рівновага світу буде порушена.  

• Значить ми в ньому є. - скоріше ствердно ніж питально сказав Намджун, який прислухався до розмови. 

Чімін тільки піджав невдоволено губи, наче і так сказав забагато.  

• І нам просто змиритись? Ти явно бачив шось не дуже щасливе. Ми всі бачили чорні сльози і Техьон сказав, що до цього ніколи їх не бачив. - Чонгук виступив вперед, він хотів знати, що чекає їх в майбутньому.  

• У всього є ціна. И хочеш ти, молодий маге, заплатити її, щоб дізнатись майбутнє? - голос відьми став неймовірно холодним. 

• Що це буде за плата? - вже не так впевнено і трохи налякано відповів Чонгук на таку різку зміну. 

• Життя. Життя провидця.  

На галявині повисла гнітуча тиша і міні був в її центрі. Всі в групі були приголомшлені цими словами. Ось яка ціна бачення майбутнього. Якщо ти будеш не обережним зі словами і відкриєш занадто багато, то просто помреш. В найбільш жорстокий спосіб. Таким є наказ бога провидінь, які отримуюють всі обрані ним відьми.  

Чімін просто продовжив далі збирати речі, даючи іншим приклад.  

Їхній шлях продовжився в тиші і вів у гущу Лісу Тіней. Та дорога стала менш хаотичною: тепер вони були обережні, але злагоджені. Дерева відкривалися, ніби відступали під їхнім кроком; дорога, що здавалася до цього хиткою, почала вирівнюватись. Чим глибше вони заходили, тим ясніше відчували, що ліс вже не штовхає їх в різні боки - можливо, повага до їхньої рішучості, а може, проста втома від гри. 

Коли нарешті поперед них з’явилась невелика галявина - серце їхньої мети - повітря стало гуще, світло хиталося в дивній, мальованій мові. У центрі, на низькому камені, лежала Сфера Відлуння: прозорий кристал, всередині якого рухалися хвилі світла, немов відлуння самих кроків. 

•  От вона, - прошепотів Джун. - Бережіть поки що руки. Це не просто камінь - він резонує з нашим страхом і силою. 

Вони йшли злагоджено: Чімін вів периметр, Намджун контролював вхідні точки, Чонгук обережно обходив обабіч, Техьон та Юнгі підійшли першими до каменя. Чімін стояв далі, трохи в стороні, уважно прислухаючись до звуку власного серця. 

Юнгі простяг руку і торкнувся сфери. Холодок пройшов по тілу, але потім — тепло розповзлося, ніби вітання. Світло сфери відгукнулося на їхню єдність, і тіло кожного ненадовго відчуло пульс алеї: як ніби ліс виміряв їх і дозволив пройти. Вони взяли артефакт — важкий, але свій — і відчули, що виконали завдання. 

Кроки додому були легшими. Рюкзаки легше, плечі — менш напружені. Душі — теж. Друга половина дороги пролітала в невеликому жарті, у теоріях про те, чи дозволить адміністрація Академії залишити цей артефакт їм.  

Що дивно так це те, що зворотній шлях вони пройшли дуже швидко, не минуло і трьох годин, хоча добирались сюди точно не один день. Вони всі розслабились і не вбачали небезпеки. Окрім Чіміна. Він непомітно відійшов в кінець процесії з Техьоном. 

• Пора. - єдине що промовив напружена відьма, хмурячи брови, що трохи зникали під пов’язкою. 

Техьон спохмурнів. Він знав, що треба робити і що іншого виходу немає. Та не хотів втрачати друга.  

• Ти повинен зняти свою пов’язку, вона магічна і моя сила не настільки сильна, щоб перекрити її.  

Чімін на мить зупинився, а потім нерішуче потягнувся до клаптика зачарованої тканини, що носив так давно і потягнув за один з кінців. Шовк сповз з його очей, відкриваючи чисті, сині очі. Очі, які Юнгі б точно впізнав, як тільки побачить. Але цього не повинно статись за будь- яку ціну. Чімін подивився на команду з якою провів так багато часу.  

Кім переговорювався з Чонгуком, весело посміхаючись на якийсь недолугий жарт молодшого, а Юнгі з Хосоком роздивлялись цінну траву для цілющого зілля. Останній щось завзято розповідав, а Мін  уважно слухав і кивав. Він та Техьон йшли поряд з ними про щось весело спілкуючись. Ілюзії. На деякий час це допоможе.  

Справжній же Техьон стояв перед ним всім своїм видом демонструючи як йому огидно робити те, що він зараз робить. Та не міг по-іншому. Колись МІні врятував йому життя і натомість той пообіцяв виконати одне його бажання. 

Відьма точно не могла передбачити, що бажання Чіміна буде померти.  

• Готово. 

• Чудово. Ти гарно впорався ,але це ще не все. Треба непомітно накласти ілюзію на Юнгі.  

• Знаю. - Техьон був повинен піти до іншого, та завмер на місті.  

Раптом він стиснув руки в кулаки та рішуче глянув на Чіміна і обійняв. 

• Не знаю чи побачу тебе ще коли-небудь, та я вдячний, що мав змогу бути другом такій великій відьмі як ти, Чіміне.  

• Д-дякую, - в горлі Пака стояв ком, та він не міг дозволити  собі плакати. Не зараз, коли рівновага всесвіту стояла на кону. Та він міг відповісти на теплі обійми друга.  

За мить відьма ілюзій вже шла до Юнгі, весело налітаючи на нього і жартуючи, непомітно накладаючи ілюзію. Яка повинна активуватись в конкретний час.  

Раптово вітер змінив напрямок. Він був теплим - надто теплим, щоб бути звичайним. Навіть Ліс Тіней, здавалося, затамував подих. Птахи стихли. Сфера у рюкзаку Юнгі засвітилася коротким спалахом, немов реагуючи на щось потойбічне.