Глава 7

Ранок у Лісі Тіней здавався дивним. Світло пробивалося крізь гілля, але не гріло, наче сонце залишалося десь за завісою. Ніч пройшла без пригод, тому команда швидко зібралась та рушила далі.  Йшла мовчки - кожен думав про своє. 

• Схоже, дорога трохи полегшала, - зауважив Джун, пильно вдивляючись у стежку, що тепер була менш заплутаною. 

• Це виглядає як пастка, - буркнув Юнгі. - Цей Ліс не може бути таким спокійним. 

Його слова підтвердилися за кілька годин. Туман згущався, і команда помітила темні тіні серед дерев, які почали рухатися. Здавалося, самі стовбури змінюють місце, змушуючи їх блукати. І тоді одна з тіней різко кинулася вперед, зачепивши Техьона. 

Він встиг відбитися, але рука від дотику тіні заніміла, наче від холодного вогню. 

• Те! - вигукнув Чімін, кидаючись до нього. 

• Все нормально, - скривився Техьон, стискаючи зуби. - Просто параліч руки. 

• Дай подивлюсь, - стурбовано промовив Хосок.  - Хм, дійсно нічого небезпечного для життя. Декілька годин рука буде в такому стані. Пощастило, що зачипило саме руку. Якби дотягнулись до серця...  

Команді не треба було чути кінець речення, щоб зрозуміти, що було б в цьому випадку. Смерть. Паралізоване серце. Тиша повисла важкою завісою. І раптом Чімін підійшов ближче, нахилившись до іншої відьми. Його пальці легко торкнулися пораненої руки. 

• Не геройствуй, - тихо сказав він. - Ти і так тримаєшся краще за багатьох. 

Він забрав у нього рюкзак, навіть не питаючи дозволу. 

• Рушаймо. Не хотілось би просто стояти і чекати, коли подібні тіні прийдуть ще. 

Техьон лише посміхнувся:  

• Так от що треба, щоб змусити тебе тягати мої речі!  

Та всі розуміли, що цим самим відьма намагається не видавати свою схвильованість. У погляді Техьона було відображення подяки. 

Щоб розрядити тяжку атмосферу Хосок вирішив підіграти Те і також промовив: 

• А ти буваєш і таким, Міні! 

• Що, нормальним? - Чімін криво посміхнувся, повертаючи голову назад, до команди. -  Не звикайте, це рідкісний момент. 

Команда рушила далі. І хоча тіні все ще рухалися навколо, кроки стали впевненішими. Вони вже трохи звикли до  Лісу, навіть навчилися слухати його ритм. Здавалося, що тепер вони йдуть не просто дорогою —-вони йшли крізь саму волю місця, яке випробовувало їх. 

**** 

Ліс Тіней здавався ще густішим, коли команда вирішила зупинитись на ночівлю. Вогнище потріскувало, відганяючи холод і темряву, та все одно тіні від дерев хижо ворушилися, ніби спостерігали за ними. 

Чімін сидів біля багаття. Він намагався втримати рівновагу, але раптово відчув, як простір почав розшаровуватись перед його очима. Світ захитався. Він закинув голову до неба і відкрив рота, наче йому не вистачало повітря.  

• Міні?! - Хосок перший кинувся до нього, але Техьон простягнув руку, зупиняючи його. 

• Не чіпай, - його голос був спокійним і холодним, майже відстороненим та очі видавали занепокоєння. - Це видіння. Якщо втрутитись -  тільки гірше зробиш. 

Вся команда напружено спостерігала, як відьма ледь помітно здригається, часом здавалось, що він переживає неймовірний фантомний біль. Невже ось така сила передбачення? Ніхто окрім відьом не має такої сили, тому маги вперше бачать такі її прояви.   

• Що з ним?! - Юнгі занепокоєно піднявся зі свого місця.  

Чорні, густі сльози текли по щоках Пака, залишаючи темні сліди на шкірі. 

•  Він... плаче? - пошепки додав Чонгук, і в його голосі було більше страху, ніж співчуття. 

У цей час відьма бачив інше. Майбутнє. 

“Сонце, що пробивалося крізь гілки, коли вони вже виходили з Лісу. Усі втомлені, але щасливі — майже врятовані. І раптом… тіні розривають простір, чорні руки виривають Юнгі з-поміж них і зникають. Команда безсила і зламлена. 

Потім все різко змінюється. Ведіння продовжується в невідомій місцині, скоріше за все печера або підземелля. Юнгі лежить на вівтарі і люди в чорних плащах оточують його, промовляють слова страшного закляття, перетворюючи некроманта на ворота в світ мертвих” 

•  Ні... — видихнув Чімін у трансі, - не можна... 

Він судомно схопив себе за груди, ніби від болю, і впав на бік. Через кілька хвилин тіло розслабилось, а дихання вирівнялося.  

Техьон одразу кинувся до нього, наче тільки цього і чекав.  

• Ти як?  

• В нормі, - голос відьми був слабким. - Але треба відпочити. 

Одразу після цього Чімін поринув у сон. Таке ведіння віднімають занадто багато сил як магічних так і фізичних, бо відьма наче дійсно переживає все, що бачить в таких випадках.  

• Йому треба відпочинок, -  впевнено мовив Техьон, тримаючи друга в своїх руках. 

• І часто з ним таке трапляється? - запитав Юнгі, як тільки вони розмістили безсилого Міні спати.  

• На моїй пам’яті це було всього декілька разів. І це було одне з найсильніших. Це проблема. 

• Чому?  

• Чим сильніше ведіння, тим воно точніше. А значить шанси змінити його мізерно малі. 

• А чи є шанс, що він бачив щось хороше? - з надією спитав Чонгук 

• Сумніваюсь. Він ще ніколи не плакав чорними сльозами. Це поганий знак.  

**** 

Чімін прокинувся серед ночі. Він перевірив простір за допомогою своєї магії і зрозумів, що зараз як раз час, коли Техьон чатує на варті. Відьма піднялась та рушила до нього максимально тихо, щоб не потурбувати і так бентежні сни команди. Побачене сьогодні їх не аби як вразило.