Глава 5

В їдальні атмосфера залишалась напруженою. За столом була тиша, хоча зазвичай хтось та і гомонів між собою. Чіміна з Техьоном не було, що тільки погіршувало стан всіх залишившихся за столом.  

• Я повинен вибачитись, - важко зітхнувши промовив Намджун. - Як лідер я не повинен був казати тих слів та і залишати це тільки на Міні було не правильно.  

• Це не тільки твоя вина, - відповів Юнгі.  - Ми всі забули, що будь-яка сила має свої обмеження. 

• Треба перепросити, - подав голос Хосок.  

• Так, це було б правильно. Та я не бачив його і Техьона після заняття. Де будемо їх шукати? 

• Давайте розділимось, - запропонував Мін. - Я піду в праве крило до бібліотеки.  

• Тоді я піду до гуртожитків, - мовив Чонгук 

• Залиште ліве крило на мене, - жваво сказав Хосок знову стаючи активним і сповненим запалу. 

• Тоді мені залишився головний корпус. Якщо не знайдемо їх сьогодні, то ще буде нагода вибачитись завтра на практичному.  

**** 

Юнгі чомусь був певен, що знайде його тут. Наче він знав, де саме шукати відьму. Бібліотека. Трохи дивно знайти в царині книг і фоліантів сліпу відьму, та все ж він був тут. В одному з віддалених куточків, де полюбляв ховатись сам Мін, коли потребував тиші та спокою. Це була секція філософії, яку так не любили студенти і рідко навідувались до неї. Маг зупинився за кілька кроків, дивлячись, як відьма сидить на підлозі серед стелажів. Тиша тут була особливою - глибокою, немов сама бібліотека приховувала їх від світу. Він відкрив рота, щоб щось сказати, та Чімін випередив його: 

• І довго ти збираєшся там стояти? - його голос прозвучав спокійно, але в ньому вловлювалась втома й тінь гіркої іронії. 

Мін зітхнув, не очікуючи, що його присутність одразу відчують  і пробурмотів: 

• Вибач. Не звик це казати, але… так, ми були неправі. 

Чімін підняв на нього погляд, недовірливий і колючий. 

• Чому просиш пробачення від лиця усіх? Ти що самий великодушний?  

• А ти завжди такий? - Юнгі скривився, але в куточку губ з’явилася тінь усмішки.  Я намагаюся зробити нормальний жест, а ти кусаєшся. 

• Бо не люблю порожніх слів, - тихо відповів Чімін, опускаючи очі на розгорнуту сторінку. - Усі вони завжди звучать однаково, а відчуваються по-різному. 

• Ми всі розуміємо, що були не праві. Просто я знайшов тебе першим. Впевнений, що завтра на занятті ти почуєш вибачення кожного особисто.  

• Хм, - відьма недовірливо хмикнула.  

Міні відкинув голову на стелаж, що був за його спиною і всім видом показав, що хоче залишитись сам. Юнгі відчуваючи ніяковілість через свою щирість і реакцію відьми кілька хвилин мнеться, а потім все ж таки прямує в сторону виходу. 

Кроки Міна стихли за дверима, і бібліотека знову занурилася у  тишу. На перший погляд відьма ніяк не відреагувала, але якщо окинути пильним оком, то одразу помітно, що пальці судомно стискали палітурку книги, ніби він хотів утримати щось крихке, що вислизало крізь руки. Глибокий вдих зірвався на тремтячий видих, і слова наповнені гірким болем самі прослизнули крізь губи - тихо, майже нечутно: 

• Хоч десь ти зміг мене знайти...  

**** 

Туман повільно стелився над тренувальним полігоном, огортаючи кам’яні руїни, що слугували декорацією для сьогоднішнього завдання. Професор, високий маг із сивим волоссям, стояв перед групою, тримаючи в руках кристал, що пульсував світлом. 

• Ваше завдання - відбити атаку ілюзорних чудовиськ, зберігаючи бойову злагодженість. Працюйте в парі. Виживання залежить від взаємодії. Починайте. 

Команда переглянулась. Намджун хотів було вже підійти до Міні, та той показово взяв під лікоть Техьона (що до цього жесту хотів піти в напарники до Чонгука), і потягнув уперед. Його кроки були точні, впевнені, але в них відчувалась відстороненість. Він не хотів нікого іншого поруч. І можливо він вів себе по дитячому, але йому було байдуже. Це його емоції, його образа, яку він не може відпустити так просто.  

• Чімін, - тихо сказав Чонгук, - ми маємо працювати разом. 

• Я і працюю. Разом з Те, — коротко відповів той, не озираючись. 

Ілюзорні чудовиська з’явились раптово — тіні з гострими зубами, що рухались надто швидко. Чімін кинувся в бій, залишаючи Техьона позаду, використовуючи просторові розриви, ухиляючись і контратакуючи. Але їх було більше, ніж він очікував. Один із створінь прорвався крізь захист і майже дістав Чонгука, який намагався прикрити відьом. 

•  Назад! - крикнув Намджун, активуючи захисний бар’єр. 

Команда зібралась, але було пізно - тренувальна сфера мигнула червоним, сигналізуючи про провал. 

Профемор Аль зупинив симуляцію. 

• Даю вам 5 хвилин, щоб ви продумали свої помилки і виправили їх в наступний раз, - після цих слів він пішов до наступної групи студендів.  

 Між членами команди залягла неприємна тиша. 

Чімін стояв осторонь, важко дихаючи. Його руки тремтіли, але не від втоми - від злості на себе. Він не хотів, щоб усе знову зводилось до нього. 

•  Чіміне, - озвався Намджун, зробивши крок уперед, - це не твоя провина. Це ми винні перед тобою. 

Пак підняв голову. Його очі були як завжди, скриті пов’язкою, та ледь підняті брови давали зрозуміти, що він здивований.  

- Ми справді були несправедливі, - додав Хосок, м’яко. - Ти маєш право злитися. Але ми хочемо, щоб ти залишився з нами. Як частина команди.