Глава 3

Після розкриття головної таємниці загадкової відьми студенти Академії розділилась на три табори: перший - ті, хто бояться та уникають Міні, другий - сміливці, які хочуть його провчити та треті - ті, кому все-одно. Юнгі відносив себе до останньої. Він не вбачав сенсу ні в страху, бо та відьма ніколи нічого не робила без потреби, це завжди була тільки відповідь на дії магів, ні в залякувані тим паче. Він хотів собі просто тихого і мирного існування. Та не все складається так, як того бажаєш. 

Їдальня гуділа від розмов, запах свіжоспеченого хліба змішувався з ароматом тушкованого м’яса. Техьон з Міні взявши свої підноси прямували до столика, коли дорогу їм перегородили троє старшокурсників.  

• Ну що, - один із них нахилився ближче, - покажеш нам свою фокусну магію, сліпченя?  - його голос був пропитаний знущанням та насмішкою. 

Двоє інших засміялись, але сміх швидко урвався, коли за їхніми спинами пролунав холодний, відсторонений голос: 

•  Відійдіть. 

Старшокурсники обернулись і зустрілись поглядом із Юнгі. Той стояв спокійно, але від нього наче тягнуло крижаним вітром. Жодних емоцій, лише мовчазне попередження в темних очах. 

•  Ми просто… - почав один із них, але замовк, коли Юнгі зробив крок уперед. 

• Я сказав: відійдіть. 

Головний задира показно сплюнув під ноги відьми та все ж таки пішов геть з їдальні зі своїми прихвостнями. Некромант без слів забрав піднос Чіміна й пішов до свого столика, навіть не дивлячись на нього. Його реакцію скривав капюшон плаща та можна було зрозуміто, що той неабияк збентежений по тому як Те трошки підштовхнув друга і той нарешті рушив за магом.  

Друзі Юнгі - Намджун, Хосок і Чонгук - мовчки відсунулися, даючи місце. 

 Юнгі сів, поклавши поряд підніс відьми і, не піднімаючи очей, сказав: 

•  Їж. 

Тон був байдужий, але цього вистачило, щоб решта студентів зрозуміли - чіпати Міні тепер небезпечно. 

Їдальня знову наповнилась какофонією звуків, даючи перевести подих. 

*** 

• Мені не потрібна була твоя допомога, - тихо промовляє Міні вже на виході з їдальні. 

• Звичайно. Але я дуже не люблю шум. То ж скоріше зробив це для себе, можеш тепер спати спокійно.  

• Як мило, - Міні повернув голову до мага, іронія ледь торкнулась його голосу.  - І все ж таки, наступного разу не витрачай свій час. 

• Повір, не планую, - Юнгі хмикнув і зупинився, щоб не йти з ним поруч. - Але якщо знову хтось вирішить розважитись, хай краще це буде не у мене під вухом. 

Відьма зупинилась, неначе хотіла щось відповісти, але передумала. Лише коротко кивнула і пішла далі, залишивши мага з його власними думками. 

Так потягнувся день за днем. Рутина затягнула всіх без виключень. Лекції, семінари, практичні заняття, спаринги, їдальня, гуртожиток - кожного дня по колу. Хоча одна відмінність була. Тепер відьми завжди сиділи в компанії вже знайомих магів. Якось так повелось і винним в цьому є Техьон, який здружився з Чонгуком через, що той завжди звав їх з Міні за свій столик.  

А ще важливою подією стало те, що Міні нарешті зняв свій плащ. Все почалось з Хосока, який висловив цікавість, чому той носить капюшон. 

• Просто звик. Оточуючим так легше не звертати на мене увагу. 

• Та забий на інших, друже. Головне - це твій власний комфорт! Цей плащ виглядає так, наче під ним можна заживо зваритись!  

• О, повір, відчувається теж саме, - запевнив Техьон і потягнув капюшон з-заду, відкриваючи голову Міні. 

Той був з рожевими щоками, піднятими від здивування бровами та вологим від поту волоссям. В той момент всі засміяись від милоти картини, а Чімін насупився і вже готував гнівну тираду на цей рахунок, та не встиг: 

• Ну от, і без цього похмурого балахона ти все одно виглядаєш так, ніби хочеш когось прибити. Можеш залишити його завтра в кімнаті. 

І що саме дивне - саме це Міні і зробив. 

Чімін поступово вивчив, де в бібліотеці найзатишніше місце - під вікном, де сонце лягало теплими плямами на сторінки. А ще він відкрив, що в їдальні о десятій ранку ще можна взяти свіжі булочки, якщо попросити кухарку по-хорошому. Але це був секрет, який залишався тільки між ними двома. 

Декілька разів він несподівано засинав на парах, як на зло саме тоді, коли Техьон відвідував інші заняття і Юнгі, проходячи повз, обов’язково торкався його плеча, бурмочучи щось на кшталт: 

• Може ти забув, та на тобі немає плаща і всім добре видно, що ти спиш. 

А вечорами вони іноді сиділи всі разом у спільній залі - хтось грав у карти, хтось переписував конспекти, хтось сперечався про магічну теорію. Чімін, сам того не помічаючи, почав сміятися разом з іншими, навіть коли теми жартів йому були не зовсім зрозумілі. 

Якось так і минув цілий місяць, що наближало кінець семестру і обов’язкові практичні завдання на виїзд.