Глава 2

Минув місяць і Академія нарешті трохи вчухла після прибуття нових студентів. Все ще можна було побачити мілкі сутички але без минулого інтузиазму. Навіть цікавість до Міні уляглась.  

• Сьогодні, у нас буде спаринг. Розбийтесь по двоє. Новенькі можете бути разом сьогодні, щоб ви могли краще зрозуміти, що від вас потребується . - сказав професор, закінчуючи свою промову трохи зверхнім тоном і поблажливим поглядом у сторону відьом.  

• А що, хвилюєтесь, що ми травмуємо ваших дорогих студентів? - насмішливо промовив Техьон, елегантно поправляючи своє смоляне волосся і ігноруючи друга, що смикає його за рукав мантії.  

• Ха, я просто хотів вас поберегти, але якщо ви так незадоволені цим, пане Техьоне, то станьте в пару з Грегорі, а ваш друг з Шином. Але потім не скаржитесь, що вам зіпсували зачіску.  

• Це ще хто буде скаржитись, професор. Сподіваюсь ви навчили цих діточок чомусь вартому уваги.    

Одногрупники протестуючи загомоніли. Вони були ображені таким ставленням і бажали Грегорі та Шину показати відьмам силу магів.  

• Так, вистачить порожніх розмов. Всім стати навпроти своїх противників і почати спаринг! Нагадую, що заборонено завдавати навмисної тяжкої шкоди противнику, що може призвести до летального кінця і таке інше. Це всього лише навчальний двобій, де ви вчитесь оцінювати сили противника і виявляти його слабкі сторони, що допоможуть вам одержати перемогу.  

Під час цієї невеличкої промови всі студенти розійшлись по парам на достатню відстань один від одного, щоб не заважати. Опонентом Юнгі сьогодні була Юрі, яка завжди “трохи” перебільшувала з силою своїх ударів і відправляла своїх противників на відпустку до лікарського корпусу, але робила це так вишукано, що ніхто не міг їй пред’явити ніякі звинувачення. В будь-які інші дні некроманту не було б складно провчити цю паразитку, та насьогодні він ще не повністю оговтався після ритуалу. Вже набагато краще самопочуття, це так, але магічне виснаження все ще присутнє, що добавляє клопотів студенту якщо він не хоче валятись пару днів під наглядом цілителів.   

• І так, час розпочати!  

Юнгі зосередився на противниці, пильно слідкуючи за кожним її кроком і дією. Нападати першим було не в правилах мага. Йому до снаги було вичікувати перших нападів від опонента, щоб мати змогу проаналізувати і продумати свою стратегію. Та цього разу, погляд ні-ні та й ковзав мимо противниці, трохи лівіше, на фігуру в плащі. Що й стало причиною того, що Мін майже пропустив атаку.  

• О, можеш не турбуватися про ту відьму, - з насмішкою промовила Юрі. - Шин потурбується про неї.  

• Ха, наче мені є якесь діло до цього, - відповів маг та парував атаку, не нападаючі у відповідь.  

За час спарингу Юнгі трохи вивчив тактиту цієї дівчини, тому давав їй час повірити у свою перемогу, щоб потім одним точним рухом забрати її.  Та не все так сталося як гадалося. Неочікувано в залі стало дуже тихо. До некроманта тільки дійшов легкий вітерець, відкат одного з заклинань. Навіть Юрі, яка ніколи не втратить шанс  легко перемогти, допустилась першої помилки в спарінгу, а саме - повернулась спиною до Юнгі, щоб побачити, що трапилось позаду. Та Мін не зміг би скористатись цим шансом, бо його увага також була прикута до фігури в плащі. А головне це те, що капюшон був опущеним. І те що всі побачили - шокувало. 

• Оу, нарешті ви домоглися цього, - присвиснув Техьон починаючи аплодувати 

Він не виглядав стурбованим, скоріше самовдоволеним. З чим це пов’язано? Юнгі не відомо, бо його друг стояв в центрі уваги, якої, судячи з усього, не бажав. Відьма мала біле, не довге волосся, пухкі губи та миле обличчя. Але саме неочікуване те, що Міні мав пов’язку на очах. Він був сліпим. Але як таке можливе?  

• Ха, та спарингувати з сліпим, це все одно що битися з кошеням. Професоре, я вважаю, що перемогу можна зарахувати автоматично.  

• Хм, ну, це доволі неочікувано. Хто б міг подумати.... Так, тоді перемога за ... 

• Ні, - рознісся дзвінкий голос відьми. - Не має потреби. Я можу спарингувати.  

• Ну, раз настільки самовпевнені, то не можу вам відмовити. Продовжуйте. 

Професор незадоволено глянув на інших студентів, та ті проігнорували це, бо всім було цікаво дізнатись чим закінчиться саме цей спаринг.  

• Я давав тобі шанс вийти неушкодженим, кошеня. Тому не ображайся потім на програш.  

• Повір, як раз я точно залишусь неушкодженим. А ось ти... Не впевнений. Намагатимусь бити зовсім слабенько, щоб тебе не покалічити.  

Першим атакував Шин. Не вагаючись, він змахнув рукою, посилаючи в Міні хвилю вогняних куль. І хоча багато хто очікував, що відьма просто впаде від першого ж удару, сталося протилежне. 

Міні… танцював. 

Не у буквальному сенсі, але його рухи мали в собі щось витончене, плавне, майже хореографічне. Він не бачив, але точно відчував, звідки йде напад — і кожного разу встигав ухилитись в останній момент. Здавалося, що він рухається в унісон із самим повітрям, реагуючи на зміну його щільності, коливання магічних хвиль і звук тріску заклять. 

Міні знову ковзнув убік, і в повітрі над його плечем з’явилися світлі руни, наче виткані з тонких ниток срібла. Вони не світилися яскраво - скоріше мерехтіли, як відбиття місяця на воді. 

•  Що за…? — не встиг договорити суперник, як його черговий магічний удар розчинився у повітрі, немов потрапив у чорну безодню. 

Відьма підняла руку, і руни зімкнулися навколо неї, формуючи ідеальне коло. Повітря наповнилося тихим, але відчутним гулом, який змусив навіть глядачів несвідомо відступити на крок назад.