Ще будучи дитиною, Чімін завжди був допитливим. Його цікавило все навколо - особливо те, що не підпадало під рамки “нормальності”. Можливо, саме через це він і потоваришував з Мін Юнгі - дивним хлопчиком, який любив тишу, самотність і завжди носив із собою книжку. Книга була його постійним супутником, навіть під час шкільних прогулянок.
Як так вийшло, що тиха дитина здружилася з шумним і активним Паком? Просто Чіміна він зацікавив. Йому хотілося знати, яким Юнгі бачить світ. Про що думає, коли так довго дивиться на хмари? Що знаходить у книгах, де навіть немає картинок?
Всі ці питання переслідували Чіміна тижнями, і зрештою він вирішив поставити їх єдиному, хто міг дати відповіді.
Про що ти думаєш? - запитав якось 12-річний хлопчик, сідаючи на парту перед ним.
Юнгі трохи здригнувся, наче не очікував, що його потурбують. Повільно підвів темний погляд на світловолосого однокласника, ніби вирішуючи, чи гідний той відповіді. Очі Чіміна, наповнені непідробною цікавістю й щирістю, переконали його, і він нарешті сказав:
Про смерть.
Він чекав на насмішку, зляканий погляд чи слово “схиблений” - так було в іншій школі. Уже збирався повернутися до читання, коли почув несподіване:
А що саме? Про смерть можна думати по-різному. Хтось вважає її трагедією, хтось - визволенням. А що бачиш ти?
Юнгі трохи розгубився, але в глибині душі йому вперше здалося, що хтось дійсно хоче його зрозуміти. Саме так і почалася їхня дружба. І тривала б вона, як їм здавалося, вічно… якби не той день.
Наприкінці навчального року клас вирушив на екскурсію в гори. Там і сталися події, що назавжди змінили життя цих двох хлопців.
Був вечір. Після чергової гри біля багаття Чімін, трохи зніяковілий, відвів Юнгі подалі від сторонніх очей. Він говорив швидко, боячись втратити сміливість, і його слова були простими, але щирими: він зізнався, що Мін йому подобається не тільки як друг.
Хлопець завмер. Він був шокованим і не готовим до цього. Серце завмерло, а потім почало стукатись швидше від страху. Всередині здійнялась буря і, навіть, не обдумуючи вискользнуло:
Ти… огидний. Не підходь більше до мене!
Ці слова прозвучали різко, холодно, і він одразу пожалкував про них. Але було пізно. Юнгі вперше побачив сльози в очах свого друга - і біль, який за секунду зробив ці очі незнайомими.
Чімін розвернувся й побіг у сторону палаток. На мить Юнгі майже кинувся за ним… але страх переміг. Він переконував себе, що той просто піде до намету чи до струмка неподалік, а завтра вони обов’язково поговорять і Мін вибачиться за ці грубі слова. Пояснить, чому так злякався, що сказав такі жахливі слова.
Та коли сонце зайшло, а Чіміна все не було, тривога стисла груди залізними лещатами. Почалися пошуки. Приїхали рятувальники, прочісували ліс із собаками, викликали поліцію… але хлопчика так і не знайшли.
Ніхто не бачив, як, тікаючи, Чімін пробіг всі намети і опинився у лісі. І ніхто так і не дізнається, як того раптом огорнув майже фізичний біль, що змусив впасти на коліна. А слідом пронеслась хвиля і тепла, наче вибачаючись за біль, вона забирала його. Повітря навколо стало густішим, вітер завив, а тіні дерев потяглися до нього, немов живі. Його очі на мить засвітилися, і він побачив… картину, що ще не сталася: сам себе, далеко звідси, в іншому місці, поруч із незнайомим обличчям, що протягував йому білу пов’язку для очей.
В цей момент неподалік був Сокджин - відьма, що знається на цілительстві. Відчувши неймовірну магічну енергію, що сповіщала про пробудження молодої відьми, кинув усі трави, які збирав до цього і поспішив туди. Він встиг як раз вчасно, щоб підхватити хлопчика, який втратив свідомість від кількості нахлинувшої енергії. Відьма поступила по регламенту Ковену, очіщуючи сліди від прояву магії і забираючи дитину в надійні руки.
А в цей момент, серед тиші і темряви, розбитий Юнгі раптом почув… ледь чутний шепіт свого імені. Він не знав, чи це був вітер, чи щось інше. Але з того вечора він більше ніколи не переставав шукати Чіміна - навіть там, куди живі не наважуються заглядати.
Вітаю всіх в новій історії. Сподіваюсь, що вам сподобається!
Відредаговано: 12.11.2025