ЧАСТИНА 8

Після тієї зустрічі Олександр почав приходити до Марії частіше.
Спочатку — ніби випадково. То принесе яблук із саду, то зайде поговорити з її батьками, то просто зупиниться біля хвіртки, ніби вагаючись, чи варто заходити.
Вони розмовляли про прості речі. Про погоду. Про врожай. Про те, як змінилося село після війни.
Але між рядками цих розмов завжди було щось більше — спогади, які вони обережно не торкалися.

Марія не заперечувала його візити. Але й не заохочувала. Вона тримала між ними невидиму межу, ніби боялася, що якщо піддасться емоціям — усе її теперішнє життя розсиплеться.
Коваленко швидко помітив зміни.
Він нічого не говорив спочатку. Лише став уважніше дивитися на неї вечорами. Його мовчання було спокійним, але важким.
Одного вечора він запитав:
— Він часто приходить?
Марія не збрехала.
— Так.
Майор довго дивився на неї. Потім кивнув.
— Я не буду забороняти тобі спілкуватися з ним. Але я хочу знати правду.
В його голосі не було ревнощів. Лише втома людини, яка знає, що не може змусити когось любити себе.
Марія відчула дивне змішання почуттів — вдячність і провину одночасно.
Тим часом Олександр поводився дуже обережно.
Він не говорив про кохання. Не тиснув на неї. Просто приходив, допомагав по господарству, ремонтував паркан, полагодив старі двері в сараї.
— Ти не повинен цього робити — якось сказала Марія.
— Я хочу — відповів він просто.
Одного вечора вони сиділи біля хати.
Було тихо. Тільки цвіркуни в траві та далеке гавкання собак.
— Ти щаслива з ним? — раптом спитав Олександр.
Марія довго мовчала. Вона думала про свій дім у місті. Про стабільність. Про повагу чоловіка. Про безпеку, яку він їй дав у важкі роки. І про те, що вона ніколи не відчувала там того тепла, яке пам’ятала з юності.
— Я поважаю його, — сказала вона нарешті. — Він добре ставиться до мене.
Олександр кивнув. Він не вимагав більше.
Але в його очах з’явилася тінь болю.
— Я не буду кликати тебе піти до мене, — сказав він тихо. — Я просто хочу бути поруч, якщо ти цього захочеш.
Ці слова були простішими, ніж освідчення. Але чомусь боліли сильніше. З кожним його приходом серце Марії ставало важчим. Бо вона починала розуміти, що між вдячністю і любов’ю іноді пролягає дуже тонка межа. І що іноді найскладніше — це не вибір між двома чоловіками.
А вибір між минулим, яке не відпускає, і життям, яке вже почалося без кохання.