Тінь бажання 2

Джейк мучився. Він крутився в ліжку, але сон не приходив. У голові постійно повторювалася її усмішка, запах її волосся, легкий відтінок парфуму, що залишався в кімнаті після їхньої зустрічі. Ідея виникла раптово, як удар блискавки: він мав піти. Сам. Тепер. Без зайвих слів і сумнівів.

Він тихо підвівся, одягнувся у темні речі, взяв маленький інструмент, щоб обійти замок, і тихо вийшов з дому. Ніч була прохолодною, але для нього це не мало значення. Серце билося швидко, але не від страху — від нетерпіння. Він знав, що робить, і водночас відчував дивну тривогу, яку не зміг би пояснити.

Під’їхавши до її будинку, він оглянув навколо. Ніхто. Абсолютна тиша. Дихання зупинилося на мить, коли він торкнувся дверей, потім інструмент плавно відкрив замок. Двері тихо відчинилися. Він зайшов, рухаючись як тінь, уважно обходячи меблі, щоб не зробити жодного зайвого звуку.

Спальня була порожня, лише слабке світло місяця пробивалося крізь штори. Джейк замерехтів у тиші, присівши поруч із ліжком. Він не спішив, дозволяючи собі насолодитися миттю. Його очі не відводилися від неї: Лія лежала, ніби спала, обличчя розслаблене, волосся трохи розпущене на подушці.

"Як же гарна..." — прошепотів він, ледве чутно. Його голос звучав більше для себе, ніж для неї.

Легкий шурхіт одягу, скрип пружин ліжка — це була єдина музика у темряві. Джейк простяг руку і ніжно торкнувся її щоки. Його пальці ковзнули по шкірі, м’яко, майже обережно, якби боялися її збудити. Потім нахилився ближче. Його обличчя опинилося над її, майже торкаючись чола. Дихання ставало більш частим, серце калатало в грудях, наче хотіло вирватися.

"Лія..." — вимовив він, ледве чутно, кожна буква тремтіла від емоцій, які він не міг більше стримувати. Він бачив її обличчя в місячному світлі: очі закриті, губи злегка розплющені, вразлива і ніжна. І всередині нього вирувало щось, що не можна було зупинити.

Він не знав, як довго сидів там, просто спостерігаючи за нею. Серце то стискалося, то розширювалося від бажання. Кожен подих Лії здавався йому знаком, кожен рух — викликом. Він розумів, що перетнув межу, яку раніше не смів переступити, але тепер це не мало значення. Йому було потрібно бути поруч. Тільки поруч.

Його рука ковзнула вниз по її руці, ніжно, але впевнено. Джейк відчував, як його пальці торкаються тканини її піжами, потім — теплої шкіри під ним. Місячне світло підкреслювало кожен вигин, кожну лінію її обличчя. Він хотів затримати цей момент назавжди, закарбувати його в пам’яті.

Внутрішній голос кричав: «Відступи!», але тіло не слухалося. Він відчував непереборну тягу, яка тягнула його ближче і ближче. Ті миті здавалися нескінченними. Тиша навколо ставала важкою, насиченою, як перед бурею.

Джейк нахилився ще ближче. Відстань між ними зменшувалася. Він відчував аромат її волосся, ніжний запах шкіри, що змішувався із нічним повітрям. Його серце билося шалено, руки тремтіли, а очі не відводилися від неї.

Вона ворухнулася уві сні, повільно відкриваючи очі. Джейк відчув короткий шок: чи не прокинеться вона? Але її погляд залишався неясним, ще не усвідомлюючи його присутності. Він залишався там, в тіні, зосереджений лише на ній.

Лія тихо спала. Дуже міцно. Її тіло, здавалося, увійшло у власну тишу, відновлюючи сили після ще одного виснажливого дня. Джейк дивився на її спокійне обличчя, на м’які вигини губ і закриті очі, на ледь помітний рух грудей під покривалом. Він відчував, що вона працює на знос, і це викликало у нього дивне поєднання жалю і ніжності.

Він нахилився ближче, майже доторкнувшись до її волосся, і провів пальцями по м’яких пасмах. Воно лягало між його пальцями, шовковисте, тепле. Джейк не поспішав. Кожен рух був повільний, обережний, неначе він боявся зруйнувати цю тендітну ідеальність, яку бачив перед собою.

"Мила, ти дуже вимоталася..." — прошепотів він їй майже на вухо. Його голос був ледь чутним, майже шепіт, і водночас — наповненим турботою. В серці в нього наринали відчуття захисту, бажання оберігати її, хоча він і розумів, що не має права порушувати її простір.

Він залишався поруч, спостерігаючи, як вона дихає. Кожен подих, кожен легкий рух тіла здавався йому цінним. Він уявляв, як можна було б зняти весь її біль, всю втому, яку вона тягла на собі. Його пальці злегка торкнулися скроні, потім спустилися вниз, лагідно торкаючись шиї, не залишаючи відчуття тиску, лише тепло.

В кімнаті панувала тиша. Лише легкий вітер шурхотів за вікном, а місячне світло малювало на стінах тіні її силуету. Джейк відчував, як серце калатає, не від страху, а від чогось глибшого, немов він стоїть на межі почуттів, яких не здатен пояснити. Він знову нахилився, його губи були майже біля її вуха.

"Спи, мила... Дозволь собі відпочити..." — його голос звучав ще ніжніше, сповнений турботи, від якої сам ставав трішки вразливим. Він дивився на неї, на кожну риску її обличчя, на те, як вона спокійно лежить. Ніби весь світ зупинився на мить, і ніч залишилася лише для них двох.

Він подумав про все, через що вона пройшла, про її постійні зусилля, про те, як сильно вона себе виснажує. Його руки знову провели по волоссю, легкі, майже ненав’язливі, якби він намагався передати через дотик турботу, яку словами не можна було б висловити. Він відчував бажання взяти її на руки, тримати, поки не розтане вся втома.

Але він не рухався. Він сидів, дивився, дихав тим самим повітрям, що й вона. Кожна секунда тяглася повільно, як годинник, що раптом перестав тикати, залишивши лише внутрішній ритм серця. Джейк відчував, що щось всередині нього змінюється. Він більше не просто бажав бути поруч — він хотів оберігати, захищати, ділитися своєю присутністю.

Його пальці ненав’язливо торкнулися плеча, потім плавно опустилися на зап’ястя. Він бачив, як її руки лежать на покривалі, розслаблені, і це викликало в ньому відчуття ніжного захоплення. Він хотів, щоб вона знала, що поруч є хтось, хто піклується, навіть коли світ здається жорстким.

Джейк закрив очі на мить, глибоко вдихнув і відчув тепло, що поширювалося від грудей. Це була турбота, чиста і безмежна. Він розумів, що ця ніч залишиться в його пам’яті назавжди — як момент тиші, коли він був поруч із Лією, коли всі зовнішні тривоги зникли, залишивши лише взаємну спокійну присутність.