Чи можливо дати кохання людині яку ти не впевнений що кохаєш?

• Я не можу повірити завдяки тобі Маша може прокинутись.- сказав радісно Андрій
• Так це добре…- але дівчина була не такою радісною як хлопець. Вона розуміла що коли Маша вийде з коми то  вона буде всіма силами хотіти роз’єднати їх з Андрієм… Міра це прекрасно розуміла.
• Все гаразд? Ти ніби то якась сумна..- Андрій хвилюючись задав питання на яке дівчина і сама не знала відповіді.
• Ні все гаразд… точніше справді, я просто розумію що нам час розходитись тому і сумую..- це була явна брехня, навіть Андрій що не розбираєтеся в людях, та почуттях міг легко її розкусити.
• Ей ..- Андрій підійшов до дівчини та обійняв її- що б тебе не турбувало запам’ятай я поруч, завжди тебе підтримаю
• Дякую…

Вони простояли так декілька хвилин, Міра розуміла що зараз біля неї людина яка по справжньому її кохає, вона дуже цінує його… і дуже кохає.

• Ну що пішли додому?
• угу…

через годину вони були вже вдома, по дорозі дівчина попросила щоб Андрій почекав її вона зайшла до магазину що б купити продукти. Прийшовши додому дівчина одразу пішла до кухні, вона розклала продукти, через пів години вона вирішила що потрібно про все розповісти Тьоті, та попросити її переїхати до Андрія

- Ало доню як ти там?

• Привітик Тьотю… у мене для тебе декілька новин…
• О ну розповідай напевно знайшла собі кавалера?
• Так і я хотіла попросити тебе можу я переїхати до свого хлопця додому?
• Ого ти вже так сильно довіряєш цьому хлопцеві ?
• Так я дуже сильно йому довіряю, та сильно його кохаю… я можу до нього переїхати?
• Ха… ну гаразд без проблем тільки пообіцяй мені що ти будиш обережна з ним…
• Не хвилюйся я довіряю йому він мене не образить…- дівчина дуже сильно довіряла Андрію, він їй сильно подобався можливо вона була сильно прив’язана до нього, а можливо кохання яке вона відчувала до Андрія було настільки сильним що вона не боялась.
• - я рада що ти довіряєш своєму хлопцеві, можеш розповісти мені про нього. ?
• Так… від дуже гарний, він сміливий та гарний… я дуже сильно його кохаю..
• Я рада, якщо ти впевнена в ньому то я не проти.
• Дякую люблю тебе.
• Я теж, рада що ти подзвонила мені та запитала про це..

Дівчина поставила телефон на стіл, вона почала згадувати як вона тільки познайомилась з своєю тьотю, це було дуже давно вона була ще маленькою коли над нею взяла опікунство її Тьотя, вона була дуже доброю, вона любила дівчинку ніби свою рідну дитину, можливо Міра теж почала рахувати Тьотю як свою матір, її роздуми перервало есемес.

• Як ти?- це був Андрій
• Все добре у мене є до тебе новини.
• Ого ну і які?
• Ми можимо жити разом, або ти у мене, або я у тебе.
• Ого… ну давай так ти переїздиш до мене в мене багато місця, та від мого будинку можна піти в гарні місця в які я хотів би тебе зводити.
• Ого досить інтригую ще тоді давай так, я завтра почну збирати свої речі, якщо я швидко з всім розберусь то підемо одразу до тебе.

Вони ще довго розмовляли, у дівчини було багато думок чому все складається так ? чим довше вона спілкуєтеся з Андрієм та Владом тим більше плутаєтця між ними двома, вона думала що кохає Андрія на всі сто…. Але після того як Маша прокинулась вона задумалась, а що якщо Андрій покохає Машу? Дівчина залишится сама… вона почала думати про влада, тут вона почута стук в вікно, повернувши свою голову вона побачила того самого Влада, він посміхнувся та помахав дівчині. Вона підійшла до вікна та відкрила його.

• Що ти тут робиш? -Здивовано запитала дівчина.
• я хотів поговорити, можна я зайду?
• Проходь…

Влад дость пафосно сидів на підвіконнику, він ніби не почув слів дівчини, він дивився на неї ніби на здобич, міра почала розуміти що йому і не потрібно було дозвіл, якщо б він захотів то вже був би в її кімнаті, і навіть скло не спинило б його.

• Я почав замічати що ти дивна- очі Влада були кровавими він дивився на дівчину ніби на свою жертву.
• Що ти маєш на увазі?- дівчина не розуміла що Влад мав на увазі, але по її кожініби пройшов холодок.
• Як ти не розумієш ? ви люди такі дивні, мені вже набридло що ти постійно граєш в симпатію, ти граєш в гру під назвою кохання але слухай, давай признаємось один одному…
• Ти про що…

Влад тільки посміхнувся але його посмішка не була іскриною вона була награною, він встав на підлогу, підійшов до дівчини, вона зробила крок назад.

• Ей… що на тебе найшло?- дівчину налякала поведінка Влада..
• Ти робиш вигляд що нічого не розумієш, я тобі допомогу зрозуміти що відбувається…
• Відійди…