Обіцянка

• Привіт мене звати Мірабела цікаве ім’я не так, але не цікавіше за історію мого кохання, зараз я невисока дівчина блондинка з голубими очима, його звали Андрій, все почалося коли мені було одинадцять ….
• Ха ха ха не спіймаєш не спіймаєш-  сміялась дівчина що бігла від молодого хлопця
• - ще як спіймаю- крикнув юнак який мерщій погнався за нею.

Дівчина озирнулась і побачила що їх розділяють п’ять кроків

• Блін
• -ха ха я ж казав що спіймаю- впевнено сказав хлопець важко дихаючи.
• Не справедливо це все тому що ти старший- сказавши це дівчина сумно сіла на траву.
• Ну я ж старший всього на два роки це не багато
• Але бігаєш ти швидше- дівчина надула щоки як мала дитина
• Ну не сиди на траві
• Не треба мене повчати- буркнула дівчина і продовжила сидіти на траві
• Встань вже, не хочу щоби ти простудилась- хлопець склав руки між собою

Дівчина підняла очі та побачила яким гарним був її друг, його очі були голубі немов аквамарин, дорогоцінний камінь що переливався на сонцю, його волосся було чорним немов смола здавалось що така чорна та холодна його душа немовби сам володар пітьми спустився на землю, але ні це був просто юний хлопець якому недавно виповнилось тринадцять.

• Ну встань вже-  повторив ці слова юнак
• Застав мене піднятись- посміхнулась дівчина та з насмішкою подивилась на хлопця
• ну і як я це маю зробити на твою думку- юнак подивився на неї ніби з запитанням , але він вже знав на нього відповідь
•  так придумай якусь гру якщо вона мені сподобаєтеся то я встану і ми підемо гратись
• Хах значить так ну що ж- юнак задумався

Дівчина сиділа на траві та нічого не говорила вона просто іноді дивилась на її гарного знайомого який думав чим би зайнятись.

• Придумав – сказав юнак та присів щоби його очі були біля її очей
• Ну і що ти придумав- запитала дівчина що навіть не подивилась на нього
•  зробимо записку часу- з натхненням та інтузіазмом сказав хлопчина
• Записку часу, хмм цікава ідея але через скільки років ми її відкриємо?
• Як тобі ідея відкрити її через п’ять років 10 липня- мені вже буде вісімнадцять це ж цікаво
• Ну справді окей ти пішли писати записки

Дівчина піднялась з холодної трави, Андрій продовжив сидіти на траві

• Ти не ідеш- запитала холодною інтонацією дівчинка
• Йду вже

Хлопець також піднявся з трави, вони разом пішли додому вони жили один біля другого в селі, вже через п’ять хвилин записки було написано. Вони зустрілись біля річки

• Де будемо закопувати- тихо запитала дівчина
• я пропоную закопати біля того дубу як тобі ідея?   
• Непогано але… так я пропоную дати одне одному обіцянку що ми не відкриємо записки до назначеного часу
• Можна якщо так тобі буде спокійніше.- сказавши це хлопчик посміхнувся
• Тоді обіцянку на пальцях
• Пх ти вже не мала дитина- він почав сміятись
• Це не смішно- вона надула щоки як мала дитина
• Все добре я згідний з тобою

Хлопчина протягнув їй руку, вона була ще зла але все таки протягла йому свою руку

• Клянусь- серйозно сказала дівчина
• Клянусь- сказав з посмішкою юнак ніби він сміявся на ситуацією

Вони поставили записки в коробочку та замотали її скочем, закопали під дубом так почалась їхня історія.

• Ну і чому ви перестали спілкуватись?- розповідь Міри перебила дівчина з довгим каштановим волоссям та карими очима