Розділ 6 Покарання/ Chapter 6 Penalty

І навіть якщо настане день 

Коли життя покажеться тобі раєм

Пам'ятай одне, ти не живеш

Ти відбуваєш термін покарання

author

Все перемішалося.

Я більше не могла нікому довіряти. Я більше не знала де в цій історії правда, а де вигадка.

Я була пішоком у чужій грі. 

І найгірше те, що я не знала її правил.

Ми не бачилися з Володарем темряви вже чотири тижні. Я навіть встигла відвикнути від Його голосу. Все що наповнювало мої дні це Люциус який приходив по кілька разів на день, та апатія яка поглинає мене дедалі сильніше.

Я пролежала багато часу в ліжку яке геть не вписується в інтер'єр бібліотеки. І весь час мовчала. 

- Лілі, я приніс тобі суп. Будеш? - запитав шишиг.

Я лиш глянула на нього і суп в його руках, і махнула головою, що означало - відмову. 

- Володар буде злитись, знову, і покарає мене. А не тебе. - тихо додав він. 

Він дивився на мене своїми підступними, хитрими очима, і знав що я пожалію його. 

Замість відповіді я сумно вдихнула, і встравши з ліжка попленталася до столу де шишига вже розкладав все що приніс.

- Я зробив тобі суп, так як ти навчила мене. По дідовому рецепту. - старався зачепити мене до розмови він.

Але мені хотілося вити а не розмовляти. Я місяць провела наодинці зі своїми думками. І здається я вже просто поїхала дахом. 

- Володар сказав що він гарно пахне. Краще ніж все що я робив до того. - не замовкав він. - Він навіть похвалив мене, вперше в житті. - похвалився Люциус.

Я лиш натягнуто посміхнулась у відповідь. 

Суп смачний. 

“Я радий що тобі сподобалося.”- почувся голос в голові, не мій.

- Знаєш, здається це вперше коли Володар взагалі спустився на кухню, до мене. Я навіть подумав що він прийшов мене знову відчитати за тебе. Але він лише допоміг мені з супом, і наказав віднести тобі. - хизувався шишиг.

“Треба йому вирвати язика. Що скажеш Лілі? Ти ж все одно не розмовляєш з ним. Не велика буде втрата.” - заговорив Танатос знову.

- Він погрожує вирвати тобі язика. - тихо сказала я до шишига.

- Оййй. - той замовк, і прикриває рот руками.

Мене потішила ця картина, і я пискнула від сміху, трохи розхлюпавши свій суп.

- Ти мусиш перепросити в Володаря, для мене. - вхопився за мою руку Люциус. - Скажи що я не хотів образити Його Величність. - просив він.

-  Сумніваюся що він взагалі слухатиме мене. - тихо говорю я.

- Ти єдина кого Його Величність послухає. - запевняє мене шишиг. - Ти мусиш мені допомогти. - хитро говорить він.

Він добре знає мене. Вивчив вже за цей час. 

Я мала погану звичку.

Не могла відмовити. Нікому.

“Люциус не хотів Вас образити Ваша Величносте.” - сказала я.

- Думаю це послужить йому уроком. - заговорив Танатос.

“Якщо хоч трохи поважаєш мене, то лишиш його в спокої.” - сказала я.

- А де ж “Ваша Величність”? - засміявся Він.

Я не одразу зрозуміла що Тан стоїть в мене за спиною, тому продовжила б говорити просебе, якби не шишиг…

- Ваша Світлосте, вибачте свого вічного раба. Я не хотів Вас ні в якому разі образити. - впав до ніг Тана шишиг.

- Все в руках цієї леді Люциусе. Якщо ти важливий для неї, то я залишу тебе з язиком, а якщо ж вона скаже що ти не потрібен їй, в такому разі…- навмисне не закінчив Він.

- Лілі..- благально протягнув шишиг.

Я прочистила горло, і піднялася з свого стільця. 

Підійшла до Нього впритул.  

- Володарю, прошу вибачити мого друга шишига Люциуса, адже він не зі зла сказав лишнього, Вашій Високості. - сказавши це, я припала до ніг Володаря, і схилила голову. - Можете покарати мене замість нього. - додала. 

Настала тиха. 

Здавалося наче час зупинився. 

В вухах стояв лиш його рев, і моє серцебиття.

- Та як смієш? Ти насміхаєшся з мене? Ти думаєш що тобі все можна? Ти думаєш що якщо я лояльніше до тебе ставлюся то ти можеш переходити межу? - не замовкав Він.

Він підвів моє обличчя вгору, і воно опинилося навпроти Його самого.

- Відповідай. - вимагає Він.

-  Я все сказала. - відповіла я.

- Отже, хочеш покарання замість свого друга. - сказав Володар, і кинув погляд на зболідлого шишига що тулився в кутку.

Я мовчала.

Куди вже гірше?

Все погане що зі мною могло трапитися вже трапилося.

Я жива, в ямі разом з мертвими відбуваю свій термін покарання. 

Хіба придумаєш щось гірше?

- Так тому і бути. - сказав Володар, і потягнув мене в залу. - Зібрати всіх. - кинув Він на ходу. 

Він дотягнув мене до трону, і штовхнув до його підніжжя. Я не опиралася Його волі, тому відразу звалилася до ніг. 

Володар темряви та душ велично сидів на своєму троні, коли в залу почали заходити душі, шишиги, рогатоголові, та усі хто тут мешкав.  

В залі була мертва тиха.

Здається такого не очікував ніхто.

Що ж, життя тут непередбачуване. Хоча це і не життя зовсім. Ми всі тут ув'язнені. Ми всі відбуваємо свій термін покарання.

- Лілія, ти отримаєш покарання замість свого друга шишига Люциуса, якого ти так странно захищала переді мною. - почав Він. - В покарання я призначаю тобі дванадцять ударів розпеченим батогом. - додав.

- Аххх.- здивування рознеслося по всьому залу.

Шишиги дивилися то на мене, то на бідолашного Люциуса, який стояв біля стінки та обтікав потом від хвилювання. 

Він хотів щось сказати, але важка рука рогатоголового, який стояв поруч, не дала Люциусу зрушити з місця. 

- Виконуйте. - кинув Володар.

Двоє його підлеглих рогатоголових, що стояли поруч мене, потягнули мене до колони для вироків.