Розділ 5 Зустріч/ Chapter 5 Visit

І десь на задвірках власної душі

Ми віднайдемо обіцяний спокій

author

Хтозна, може так воно і має бути? Може тут моє місце? 

Вічне служіння Володарю темрями та підрахунок гріхів душ.

Вічність…

А чи багато це?

Ніхто не відповість вам точно. Мабуть відповіді не знав навіть сам її Володар. Але поки я тут, у ямі, де у мене є власна, відведена для мене роль. 

Я веду підрахунок душ, що потрапляють у володіння Володаря. 

Пройшов цілий цикл відколи я прокинулася у мертвому тілі - живою. Пройшов цілий цикл відколи мене покарали вперше, за час перебування тут.

Не скажу що я вибачила Танатосу той його вчинок. Але і ображатися довго в мене не виходило.

Він приставив до мене власного помічника та кухаря, шишига на ім’я - Люциус. Оскільки готувати тут треба було тільки для мене він давав раду з роботою за двох. 

- Ці архіви здаються безкінечними. - скиглила я схилившись над черговою стопкою паперів в кабінеті Тана.

Хоча зараз це був радше мій кабінет і спальня, адже більшість часу Тан проводив на поверхні або вирішував рутинні справи відведені Володарю темряви та душ. 

Іноді Він не з’являвся в полі мого зору тижнями. Рахувати дні ставало легше. Адже тепер мені потрібно було спати мінімум по вісім годин в день. 

Але коли Танатос з’являвся, Він дозволяв мені виходити з ним на поверхню. 

Ми гуляли лісом, у якому я ніколи не бувала. Я насолоджувалася світлом та чистим повітрям, якого так бракувало в ямі. 

Здається за цих три місяці я вже звикла, до життя тут, і до самого Володаря.

Мені відведена дуже відповідальна роль. Я рахувала душі, вела їхні списки, та відведений час для очищення душі в володіннях темряви. 

В чистилищі. 

Іноді душі давлося декілька сотень років, для відкуплення за гріхи що вона скоїла в смертному житті, а іноді вистачало кількох днів проведених тут.

Сюди не потрапляли ні діти, ні підлітки, адже їхні гріхи не були такими важкими і свідомими, як у дорослих осіб.

Я бачила всю свою сім’ю.

Так, проводячи дні в архіві я вивчила кожного з членів своєї сім'ї, та знаю за які гріхи було їх сюди заслано.

Це дивне відчуття, наче я рилася в середині них самих, наче я залізла їм в думки та душі.

Часом мене мутило від цього. 

Було щось в цих знаннях інтимне. Те що не піддавалося поясненню розуму. І це знання ніколи не повинно вийти назовні.

Але я вже це бачила, тому я розуміла що назад на поверхню мене ніхто не відпустить.

Я просто не маю на це права.

Тому я здалася…

Змирилася зі своєю участю. І пливу часом та життям, яке вирує в ямі темного Володаря душ.

А життя скажу вам тут дуже насичене. І роботи в ньому хоч відбавляй.

- Пані Лілі, ви ж самі хотіли спершу вивчити весь архів. - пригадав Люциус.

- Люциусе, дякую що пригадав що то була моя чергова чудова ідея. Але як я можу розуміти Танатоса і його вироки зараз, якщо я не розумію самої важкості провини гріха душі. Отже, нічого не просвітить мене краще як приклади минулих років. - пояснила вчергове, здається, сама собі.  

- Тобі в чому проблема? - не розуміючи перепитав шишига.

- Ох, ці чоловіки. - закотила очі я.

- Люциусе, вона просто хоче щоб хтось її пожалів. - почувся грубий голос за спиною, і ми з шишигом синхронно повернулися.

- Ти рано. - сказала я.

- Ти не рада? - запитав Тан, і кивком прогнав мого помічника. 

- Ми ще не закінчили. - подала голос я, та Люциус вже зник за дверима. - Ти командуєш моїм персональним помічником коли тобі надумається. Вічно вирішуєш за мене. - почала докоряти я. 

- Скажи що тобі це не подобається? - запитав Він просто над моїм вухом, тому що я відвернулася назад до паперів.

- Ні. - тихо збрехала я.

Він це знав, тому посміхнувся. Він знав що мені це подобається. Мені подобається його характер, поведінка, манери спілкування, і ця власність та влада що підкорює своїй волі.

За весь час тут я звикла до Нього. Іноді здавалося я сама шукала можливості поговорити, чи глянути на Тана.

Він це знав. Йому навіть не потрібно було лізти в мою голову. Все читалося по моєму обличчю. 

- Не бажаєш прогулятись? - заговорив Він знову.

- Маю багато роботи. - відповіла я, і одним рухом закрила папери що переглядала. - Але раз ти так наполягаєш, я не проти пройтися лісом. - хитро посміхнулася я.

- Ти починаєш нагліти маленька дівчинко з розкішним волоссям. - відповів Тан, і пропустив кілька локонів крізь пальці. 

- А ти зявляєшся дедалі рідше Великий Володарю. - відповіла я з докором.

- Багато роботи. - лиш потис плечима Він.

Підхопивши на руки Танатос швидко підніс нас у повітря, і вже через кілька секунд я стояла ногами на галявині що була всіяна різноманітними квітами. Кінець літа.

Я сумно вдихнула.

- Щось не так?- помітив Тан.

- Зі мною весь час щось не так. Маю злитися на тебе, а замість того гуляю лісом, в який без твого дозволу навіть вийти не можу. Цілими днями перебираю папери, і відчуваю важкість тягаря гріхів що лягає на мене. Неначе я все це скоїла. Наче я повинна нести покарання. За всі ці душі. - вела я.

- Ти найдобріша дівчина яку тільки мені доводилося зустрічати.- сказав Він.

- І все ж я тут. В ямі, разом з іншими відбуваю своє покарання. - продовжила я.

- Ти ж знаєш що це не покарання, це просто сплата боргу, мені. - відповів Він.

- Просто? Для тебе завжди все просто. - злюся я. - Іноді здається лише я тут складна. - кидаю Йому я, і йду галявиною в сторону річки. 

І вже добре орієнтуюся в цій частині лісу. Тому безпомилково, знову, потрапляю на берег.

- Ми наче вже все вирішили? Чи не так Лілі? Чому ти завжди…- не договорив Тан.