Розділ 4 Життя без життя/ Chapter 4 Live without live

Життя суцільна лотерея

Хтось виграє все, а хтось нічого

Та знати б чим керуються програвші 

Знову ставлячи на червоне/чорне 

author

Почуття повернулися. 

Я відчула їх ще навіть не відкривши очі. 

Я продовжила лежати із заплющеними очима, і прислуховуватися до того що відбувається навколо.

- Це неможливо. Ти ж розумієш що так продовжуватися не може. Її вже помітили твої брати. Вони будуть незадоволені. Тобі ітак вже дісталося через не…- не договорив якийсь, раніше невідомий мені, чоловічий голос.

- Як ти себе почуваєш Лілі? - запитав Володар.

- Добре. - я відкрила очі, і глянула на присутніх поруч. 

На моє велике здивування почувалася я дійсно чудово. Нічого не боліло, і відчувалася така легкість подиху. Розміриний пульс гнав кров моїми венами, і я почувалася… я почувалася..

Живою.

Так, саме живою.

- Пульс в нормі, серцебиття теж. Дихання трохи пришвидшене, але увійде в норму через кілька годин. Мабуть через те що ти… померла не так давно, тому твої органи не забули як повинні працювати, і відновилися швидко. - пояснив невідомий мені чоловік.

Він був високим, і він справді був чоловіком, не було ознак блідої хворобливості обличчя, як у душ з ями, що тут мешкали, чи різних “додаткових” ознак істот. 

Він був одягнений в білий халат. І я б сказала він один з найсимпатичніших чоловіків яких я бачила в своєму житті. 

- Хотілось би і мені почути твої думки, маленька Лі. - засміявся чоловік, роздивляючись обличчя Володаря. - Цікаво що ж змусило твоє обличчя так перекоситися Тане? - звернувся до Нього чоловік в білому лікарняному халаті.

- Я назвала Вас симпатичним. - тихо пояснила я.

- О ні, ти повтори дослівно, що сказала. - зло прошипів Він. 

- Ну гаразд, я назвала Вас найсимпатичнішим чоловіком якого я коли небудь бачила. - почувши це з моїх вуст, Володар здається спершу почервонів, а потім закипів він люті, він різко махнув крилами і сів на стілець позаду себе.

- Ну тут не посперечаєшся Танатосе. - звернувся чоловік до Володаря, і тихо посміявся з його реакції. - Я Люк. - додав він вже мені. - І чесно зізнаюся я тут вперше. 

- Справді? - здивовано запитала я.

- Так. Мені тут знаходитися не можна. Але ти виявилася особливим випадком. Насправді я і не дуже хотів соди коли небудь завітати. - підморгнув він, і повів ділі: - Ти спала тиждень, під моїм наглядом. Твої рани вже затягнулися, та на твоїй тендітній шкірі, яка знову наситилась кров'ю залишаться рубці, зараз на спині стоїть повязка, хоч пройшло вже трохи часу та ти все ж лиш кх…- не зміг закінчити він. 

- Я розумію. Я не буду знімати повязку. Тобто я жива? - тихо перепитала я.

- Так. - відповів Люк. - Але є нюанс...

- Мені можна повернутися додому? - запитала я.

- Ні. - різко вставши Володар підійшов до мого ліжка.

Я трохи запрокинула голову, міркуючи над власними відчуттями, і мені вони подобалися, я тут вже три цикли а відчувається наче цілу вічність.

- Люк, тебе проведуть на вихід. Дякую за допомогу. - заговорив Володар.

- Так, але ти ж розумієш…- почав Люк, прямуючи на вихід.

- Так. Потім. - лиш вимовив та зачинив за ним двері Він.

Я роздивлялася місце в якому зараз знаходжуся. Це була величезна кімната що не схожа нінащо що я до того бачила в ямі.

В дальньому куті були розташовані полки з книгами, за нагадували бібліотеку, по-середині якої стояв великий письмовий стіл. Тут було світло, через величезні факели що горіли на кам'яних стінах, а підлога була встелена мармуром. 

Деякі картини, схожі на ті що і в тронній залі, теж прикрашали стіни. Тут було затишно. 

- Це мій кабінет. - відповів Він. - Ще досі не хочеш називати мене на ім'я? Маленька Лі? - додав.

- Як я смію Володарю? - саркастично відповіла я.

- Настрій є. Отже можемо поговорити? - запитав серйозно Він.

- Тільки якщо наш діалог буде конструктивним. - погодилася я. 

І спробувала трохи при-піднятися в ліжку. Володар швидко підхопив мене, та зручно вмостив самотужки, не давши навіть змоги зробити це самостійно.

- Моя провина, що твоя спина поранена. - пояснив Він, просто біля мого вуха, і присів на краєчок мого ліжка.

Він дивився просто мені в очі. А мене затягувала глибина його темряви.

Складалося враження наче я тону, в глибині його очей.

- Що ж ..- почав Він. - Запитуй. - додав.

- Чи можу я повернутися додому? - задала запитання .

- Ні. - спокійно відповів.

- Чому адже я жива. А за правилами я не можу тут знаходитися.- заперечила я.

- Все вірно. - погодився Володар. - Та ти не жива. - дадав.

- Як це? Люк сказав, і ти щойно..- не розуміла я.

- Я поясню. - пообіцяв. - Твоє тіло мертве. Воно лежить зараз в землі, далеко від цього місця. Але твоє ментальне тіло, те в якому ти зараз, в якому перебувають всі інші душі що тут знаходяться - воно живе. Зізнаюся я сам шокований. На моєму віці я бачу таке вперше. Щоб ментальне тіло відчувалося наче живе, і щоб всі ознаки життя були в ньому присутні, стабільний емоційний спектр та ясність мислення. - пояснив Він. - Але це не змінює того факту що твоє тіло мертве, і зараз ти знаходишся тут. Що буде далі я не знаю. Але наразі ти залишишся зі мною. - додав.

- Зрозуміло. - тихо відповіла я. - А де воно? Моє тіло? - запитала я.

- Все не можеш забути слів тієї божевільної жінки? - здогадався Він. - Воно за морем, далеко від твого поселення смертних. 

- А що не так в її словах? - запитала я.

- Хмм, хитро граєш маленька Лі. - відповів Він. - Давай так, я поясню тобі їх, але натомість хочу дещо від тебе отримати. - додав і хитро облизав пересохлі губи.