Усе живе десь бере свій початок
Та усе живе має свій кінець
Безкінечний потік доль та душ
І за кожною ведеться невпинний нагляд
author
Я мертва. І як би це дивно не звучало та це саме так. Я мертва. Легені випікає з середини диким вогнем, та хіба мертві можуть відчувати?
- Не можуть!- пробасіло десь зверху.
Ось і я про те саме! Я мертва, а отже і тілом, і душею. Більше не буде як колись, я не відчуватиму смаку їжі, не насолоджуватимусь першим літнім ранком, не питиму теплий чай з виглядом із мого вікна.
Світ більше не буде тягтиме мене до пригод своїми загадками та легендами.
- Вставай! - віддався наказ, і я маю рівно тридцять секунд до того, як мене з силою шарпнуть та поставлять на ноги міцні руки.
- Я залишуся тут до кінця своїх днів! - впевнено відмовила я.
- Це і є кінець твоїх днів. Не випробовуй моє терпіння! Краще піднімися та повернися до поселення сама. - відповів.
- «Краще» для кого? - передразнила я.
- Краще для тебе! - відповів Він та з силою шарпнув мене на себе.
А починалося все зовсім по-іншому. Я мала сімʼю, я мала свободу та я мала життя. Власне життя! В якому тільки я вирішувала свою долю. Чомусь я переконувала себе в цьому! А на ділі? Ми всьо на всього чийсь план, ми лиш муляж чужих уподобань, та розмінна монета у чужих іграх долі.