Розділ 17

Гарячі губи Маттео накрили мої й мій світ розлетівся на маленькі частинки. Колись, ще до від'їзду Марко, до того, як почала зустрічатися з Лоренцо, я була злегка закохана в його друга.  Напевно, це щось на кшталт дитячої закоханості й ось тоді б я віддала за його поцілунок все, що у мене було.Але ось зараз ... Я не думала, що зможу так гостро відреагувати на те, що зробив хлопець.  Мені не хотілося його відштовхувати.  І це збивало мене з ніг.  Сплутувало думки.  Змушувало кров всередині мене вирувати.  Як таке могло статися?  Адже мені подобався Лоренцо ... або я любила Лоренцо?  Ще якихось пів години тому не могла уявити без нього своє життя, а тепер ...

Я заплуталася в ту саму секунду, коли в машині Маттео я сиділа у нього на руках і втратила зв'язок з реальністю. Не відповідала на поцілунок, але і не відштовхувала.Хлопець сам відсторонився від мене.  Так само швидко, як і накинувся.  Подивився на мене як ніби затуманеним поглядом, а після швидко пересадив на сидіння поруч.

 - Все, перестала ревіти?  Заспокоїлася?  - Він знову посміхнувся так, як ніби секунду назад між нами нічого не сталося.  Все, що я могла зробити, так це просто кліпати віями й дивитися на нього шокованим поглядом. - Ну, от і добре, - він сам же і відповів на своє питання.  А з мене і слова не можна було видавити в той момент.  Спочатку мені було потрібно прийти в себе.

Машина знову заревіла і, різко зірвавшись з місця, помчала вперед.  Маттео включив музику і зробив так голосно, що навіть якби я захотіла щось сказати, він би навряд чи мене почув.

Що це тільки що було?  Чому він це зробив?  Чому я його не відштовхнула?  Мені сподобалося?  Невже мені сподобалося?  Ні, так не могло бути, не повинно було ...

Перервавши мої думки саме на цьому епічному моменті, машина Маттео різко загальмувала біля воріт будинку Генуальдо.

 - Запам'ятай, малятко, не грайся з Марко.  Не супереч йому і, якщо той хлопець тобі хоч трішки дорогий, не підставляй його. Ти знаєш яким може бути твій наречений, - останні слова він вимовив дуже серйозно, що остаточно мене висмикнуло з моїх роздумів і протверезило.

 - Тоді й сам не підставляйся. Тому що ти правильно зауважив, що він не пошкодує нікого, - відповівши йому тим же тоном, я різко вискочила з машини та помчала до воріт.

Прокляття!  Я робила помилку за помилкою.  Чому я робила це? Навіщо створювала собі нові проблеми?  Як тепер мені після всього, що сталося, дивитися в очі Лоренцо?

Пробравшись в будинок тим же шляхом, яким і втекла з нього, я зайшла у свою кімнату.  Після чого відразу ж завалилася на ліжко.  Заборонивши собі думати про все, що сталося сьогодні.Лоренцо обривав мій телефон, але я не знала, що йому сказати, тому вирішила не відповідати. Нехай він трохи відійде від того про що дізнався. Заспокоїться.  Як і я.  Нам всім зараз слід було трохи заспокоїтися.

 *****************************
Прокинувшись вранці, мій настрій був жахливим.  Настав мій день народження.  Моє повноліття і, в ту ж секунду, вирок.  Відсьогодні Марко мав право потягти мене під вінець.Він давав мені п'ять днів для того, щоб звикнути й підготуватися до "урочистості", два з яких вже пройшли.  Значить, у мене залишалося тільки три дні, а я не зробила нічого з того, що він мені говорив. Я навіть не склала список гостей.  Та у мене навіть рука не підіймалася, щоб почати його складати! Яке там свято?  Для мене все це було як траур!  А на такий захід навряд чи звуть друзів, родичів, гостей ...

День народження починався на славу. Мої милі та солодкі вісімнадцять. Якби не все, що сталося зі мною за вчорашній день ... Та й в принципі за останні два з половиною роки, я могла б назвати сьогоднішній день цілком очікуваним, радісним і трепетним. Ось тільки так мені не давали його назвати спогади.  Вони впивалися в мене лещатами, з самого ранку розбурхували мою свідомість, немов клеймом вбивалися під шкіру.

Я ніяк не могла з себе струсити, змити те, що сталося вчора.Спогади - отрута.  Особливо мої. Те, що сталося між мною і цим хлопцем вчора, потрібно було просто викинути з пам'яті.  Але я не могла. Прокинулася, і це була перша думка, яка осіла в моїй голові.Як то кажуть, з думкою потрібно переночувати й з нею змиритися за цей же час.

Від дивних, непояснених відчуттів мене відвернув мобільний телефон.  На нього прийшло повідомлення і противний звук деренчливого дерева пролунав по всій кімнаті.З огляду на мій настрій, я очікувала всього що завгодно, крім привітання зі святом.

Насамперед звичайно ж мені написав Лоренцо.  Після привітання слідувала тисяча приписок про те, як сильно він шкодував про свої слова сказані вчора.  І про те, що нам потрібно було ТЕРМІНОВО поговорити.  Ох, якби я знала про що саме піде ця розмова ...

Я передзвонювати не стала.  Просто вирішила, що краще було б з'ясувати все при особистій зустрічі.  Яка, як я сподівалася, повинна була відбутися вже дуже скоро.

Вийшовши зі своєї кімнати, я попрямувала в їдальню для того, щоб поснідати.  Сьогоднішній день я хотіла провести у своєму районі, у своєму будинку, серед людей з якими я росла.  Зі своїм кланом.  Але для цього потрібно було набратися сміливості й піти до Стефано, щоб відпроситися. Звичайно в ідеалі, щоб ще і Марко не було вдома в цей час.  Тому що він не дасть мені виїхати, прекрасно знаючи, що там я можу зустрітися з Лоренцо.

Тому я дуже сильно сподівалася на те, що Марко не повернувся ще зі своїх нічних гулянь.  Може він закохався в ту дівчину, з якою виходив вчора з клубу?  А раптом він дійсно закохається і передумає одружитися зі мною?  Це було так по-дитячому, навіть думати про таке.  Але ж це було б просто ідеальним розв'язанням проблеми.  Адже я була для нього цілковитим непорозумінням.  Малявка, яка вічно його дратувала і злила.