Розділ 11

Мої ноги запліталися, поки я намагалася слідувати за Марко.  Хлопець був не на жарт знервованим.  Після розмови з батьком виштовхав мене з кабінету і відкинув, немов непотрібну річ.  Подивився з якоюсь зневагою і поволік за собою. 

Він йшов дуже швидко, і я дуже намагалася не впасти.  Я не хотіла дратувати його ще сильніше.  І так замість того, щоб готуватися до весілля, я пішла до його батька просити врятувати мене від його сина.  І на що тільки я сподівалася?! Я зробила дурість, і хлопець був в сказі. 

- Воруши ногами, - з цими словами Марко пхнув мене вперед, розчинив двері.  Він привів мене у свою кімнату. У свою спальню. 

Це була його особиста територія, на яку я не заходила вже кілька років.  Якраз з того самого дня, коли я зрізала своє волосся. Я немов переконала себе, що нічого хорошого мене не могло тут чекати. "Куди завгодно, тільки не сюди!"  - волав внутрішній голос.  Страх обволікав мене зсередини, перетворюючи в брилу льоду, яка не могла ступити й кроку.  Яка не могла поворухнутися.  Я не хотіла тут перебувати.  Всіма силами впиралася, але я не могла протистояти Марко. Він грубо заштовхав мене всередину і зачинив двері. 

Останній раз, коли я була в його спальні, для мене це закінчилося погано. Тоді він змусив мене поцілувати його вперше.  Поцілувати по-дорослому.  Тоді, коли зіпсував моє волосся, а я його ліжко. 

Навіть проходячи повз його кімнату, я щоразу ворушила у своїй пам'яті події того дня. Спогади немов самі по собі поверталися один за іншим, пробуджуючи ненависть.  Всі його бридкі вчинки, всі його противні слова, які ранили мене, спливали в пам'яті. Цей хлопець був чудовиськом!  Для мене він був монстром, який ніколи й ні за що не перетвориться на прекрасного принца. 

- Знову, Бібі?  - Криво посміхнувшись, він почав на мене наступати, - ти знову робиш одні й ті ж помилки. 

- Що?  - Мій голос був захриплим від страху і мовчазних ридань. 

- Лоб не болить?  - Тепер нас розділяли лише десятки сантиметрів. 

- До чого тут мій лоб? 

- Ти набиваєш одні й ті ж шишки, наступаючи на одні й ті ж граблі.  Знову починаєш брикатися, розпалюючи мій інтерес.  А я-то вже було подумав, що охолов до тебе.  Але ти вмієш розпалити це багаття ... знову. 

Крок за кроком він заганяв мене в кут, змушував переставляти ноги, не озираючись назад.  Я була впевнена, що він навмисно заганяв мене в пастку. Але сміливості залишатися на місці мені не вистачало. Марко знову хотів порушити зону мого комфорту.  Він завжди так робив. Заганяв і затравлював як звірка.  Лякав. Вдихав запах мого страху і насолоджувався своєю владою. 

- Я нічого не хочу розпалювати!  Чуєш?  Я не... 

- Як ти це робиш?  Вмієш завести за секунду.  Довести до божевілля.  До сказу.  Маленька, нещасна Бібі.  Принцеса, яка дісталася злому Дракону. Не хочу тебе засмучувати, принцеса, але в нашій казці принцу ні чорта не світить.  Дракон зжере всіх, хто буде намагатися йому перешкоджати, - його слова були просякнуті прихованою загрозою. 

- Марко ... прошу ... - Схлипуючи, я все переставляла і переставляла ноги, поки не вперлася в край ліжка.  Межа.  Глухий кут.  Далі нікуди було йти ... 

- Бу!  - Викрикнувши це, Марко засміявся.  Від несподіванки я скрикнула і впала на ліжко.  Серце як очманіле билося об ребра, ось-ось загрожувало впасти в п'яти.  А цьому психопату було смішно! 

- Я не хочу цього шлюбу! Чуєш?!  - Викрикнувши в серцях, мої очі розширилися від нереального жаху, бо Марко кинувся вперед. 

- А я ж не питаю, чого ти хочеш, зарозуміла маленька дівчинка.  Мені глибоко наплювати на твої бажання!  І, чесно кажучи, я вже втомився це повторювати, - матрац прогнувся під вагою його тіла і хлопець навис наді мною, розлючено дихаючи мені в обличчя, - ти раз за разом робиш одну і ту ж помилку, - прогарчав він розлюченим звіром, практично торкаючись  своїми губами моїх губ. 

- Марко ... - Мій голос зривався на хрип.  Жалюгідний.  Хрип, який просив про допомогу.  Генуальдо був занадто близько.  Недозволенно близько.  Все це не могло закінчитися нічим хорошим ... Нічим хорошим для мене. 

- Один день ти пустила нанівець, малятко Бібі.  Залишилося два дні.  Ти ж знаєш що це значить для тебе?  - Доторкнувшись пальцями до мого стегна, він почав вести вище, болісно повільно, вбиваючи мене з кожною секундою. Змушуючи серце завмирати від страху. 

- Щ-що?  - Сказавши таке тремтячими губами, я з жахом чекала що трапиться далі. 

- Ти станеш моєю, - вкрадливо промовив Марко і противно облизав губи, - моєю дружиною.  Моєю іграшкою.  Моєю слухняною ... дівчинкою, яка буде виконувати всі мої накази.  Тільки моєю! 

- Не буду!  - Здригнулася від того, як його пальці вже ковзали по животу.  Навіть шар тканини на моєму одязі не врятував мене від тієї спеки, яку я відчувала при його дотиках. Він залишав опіки на моєму тілі. 

- Опирайся мені, малятко, давай.  Тим самим ти мене тільки ще більше заводиш. - Сказавши це, він вкарбувався в мене своїми губами.  Навіть не дав мені прийти в себе.  Без можливості перевести подих.  Різко схопив мене за талію, притиснув до свого тіла і не дав можливості зробити жодного руху. 

Його ігри ставали дедалі жорсткішими, все небезпечніше, все відвертіше ... І це не могло мене не наштовхнути на той крок, який я здійснила на наступний день...