Розділ 10.

Ще не все було втрачено ... ще не все втрачено! Твердила я собі як заведена, поки йшла на негнучких ногах до Стефано Генуальдо, батька Марко.  Він був єдиною людиною, яка ще хоч якось могла повпливати на свого сина.  І то здебільшого тому що Марко хотів влади.  Повної влади.  А батько поки що не віддавав йому кермо влади в його руки.  Поки що не віддавав ... Але як раз-таки весілля мало все змінити. 

Попереду відчувалися істотні зміни.  Марко стане керівником, в той час, як його батько піде в тінь. Стане тим, кого називали "сірим кардиналом".  Весь бешкет буде тепер відбуватися за сприяння сина, а тактику буде вибудовувати батько.  Ось вона - незрима спадкоємність. 

Про таке мало хто знав, але саме так чинив і мій батько в тому числі.  Він не плекав мене тільки для того, щоб я прикрашала своєю присутністю життя чоловіка. Батько ростив мене як рівню своєму майбутньому чоловіку. Слабку і вразливу робив з мене Марко. Природно, з дозволу батька.  Їм не потрібні були конкуренти в моїй особі.  Марко не потрібна була та, яка могла б дати йому відсіч. Йому потрібно було підпорядкування.  Повне підпорядкування. 

Я знала напевно, що для того, щоб стати капо, щоб стати керівником свого клану, повинні були бути виконані певні умови.  А точніше, Марко мав одружитися. В їх клані, як і у нас, було так заведено.  Тільки одружений чоловік міг очолити сім'ю. По-друге, Марко мав позбавити життя людини ... Принести так звану жертву. Довести всім, що він міг захистити клан від ворогів.  Що він був холоднокровною і жорсткою людиною. І особисто я в цьому ні на секунду не засумнівалася.  Іноді мене цікавило питання - коли? Вже?  Або в недалекому майбутньому його руки стануть багряними ... 

Я знала ці правила, тому що мій батько був капо і пройшов через це все.  Це було жорстоко, це було несправедливо, але скрізь є правила, умови та покарання при непокорі, і у кожного вони свої.

Чесно кажучи, я з самого дитинства ненавиділа Стефано навіть більше, ніж Марко.  Тому що я була впевнена, що в смерті мого батька як раз-таки був винен "найкращий друг" мого батька - батько Марко. 

Не один раз я перебирала подробиці того дня, коли загинув батько.  Мені здавалися дивними ті причини, за допомогою яких він зблизився з кланом Генуальдо.  І тим більше надмірне бажання останніх якомога сильніше прив'язати мене до їх сім'ї.  Лоренцо, навіть не знаючи про прийдешній шлюб між мною і Марко, так само поділяв ці побоювання. 

Батько помер при загадкових обставинах і свідком всього цього якраз-таки був Стефано.  Одна єдина людина, і та стверджувала, що все "було випадковістю".Можливо, коли подібне трапляється зі звичайними людьми, то в такі слова повірили б. Тільки ось після того, як ми пережили кілька замахів, навіть я не вірила в подібні історії. 

Останнім часом перед тим як помер мій батько, вони зі Стефано наполегливо ділили владу, територію і не могли дійти спільної думки. Саме тому вони скріпили договором про шлюб свою старовинну суперечку.  Вирішили, що коли я стану повнолітньою, ми з Марко одружимося і влада об'єднається в руках дітей. Залишиться в колі сім'ї.Таким чином від цього шлюбу вигравали обидві сторони.  Так!  Але тільки з боку влади й впливу.  Всім би було добре, всім ... Крім мене ... 

Я була впевнена, що Стефано отримав те, що хотів від мого батька.  Це було його слово видати мене за Марко.  Після чого чоловік вирішив позбутися від нього, щоб батько не зміг передумати, розірвати договір, а надалі впливати на будь-які рішення прийняті всередині Скаброні. Саме з цієї причини Стефано Генуальдо став мене опікати. Не від доброти душевної.  У таких як він не було ні душі, ні серця.  І у Марко це спадкове ... 

Що Стефано, що Марко завжди стежили за тим, що і як я робила. Ну, і, звичайно, сам Марко - він був завжди поруч, стежив за своєю іграшкою, бавився з нею. Але зараз він хотів більшого. Якщо раніше Марко просто грав, то зараз він мав намір мене зламати.  Мені в голову приходило як мінімум кілька дівчат його віку, наступниць з інших кланів, які з радістю вискочили б за нього заміж.  З ними було набагато простіше, вони були простіше самі по собі. Розкутіші, доросліші, з загальними ... інтересами. 
 

Але чому Стефано так уперся і хотів саме мене?  Адже у мене не було влади, не було грошей, у мене не було нічого.  Залишилося кілька наділів землі та родинний будинок.  Але навряд чи це було те, що їм потрібно.  Все найцінніше, потрібне вони відібрали у мене зі смертю батька.  Майже все ... Тепер вони хотіли забрати моє життя... 

- Навіть думати про це не смій!  - Стефано, вдаривши кулаком по столу, змусив мене підстрибнути на місці. 

- Але … 

- Ти вирішила саме таким чином відплатити за мою доброту?  За те, що ти весь цей час жила в моєму домі?  В достатку?  В безпеці?  За те, що ні в чому не потребувала?  - Стефано, піднявшись з крісла, почав підходити до мене, пригнічуючи своєю масивною фігурою. 

- Але ми не любимо один одного, хіба цей шлюб ..., - мені не дали закінчити, очі чоловіка почали темніли, і я побачила, як в них почали згущуватися хмари.  Я ще ніколи не бачило його в такому сказі.  І це не віщувало нічого доброго. 

- Ти ... маленька ... 

- Батько, - голос Марко змусив мене здригнутися.  Ще б трохи й моє серце перестало б битися зі страху, - перестань лякати мою наречену. - Рука Марко опустилася мені на плече і хлопець, зробивши один різкий ривок, втиснув мене у своє тіло таким чином, щоб заховати мене від батька,  - я і сам з цим чудово справляюся! - Після чого хлопець розсміявся, продовжуючи утримувати мене біля себе. 

- Ти б чув, що вона мені тут плела! 

- Я здогадуюся, - ледачий голос лише посміхався над тим, що відбувається, - ми трохи посварилися, і вона вирішила насолити мені таким чином.  Дурний жарт, не більше. Не звертай уваги.