Розділ 4

Страх.Мабуть, це було єдине щире почуття, яке викликав у мене Марко.  Адже я не прокинулася від того, як прогнувся матрац під його важким тілом, коли він підійшов до ліжка і ліг поруч зі мною.Не прокинулася від того, як його руки, зірвавши покривало, змусили мене затремтіти від холоду.  Я була дуже втомленою, щоб мій організм виринув зі сну через подібні дрібниці. Я прокинулася від почуття страху.  Воно душило мене, огортаючи своїми липкими мацаками, коли я відчула на своїй потилиці чиєсь гаряче дихання. 

У свідомість проникало почуття небезпеки.  Смертельної небезпеки.  Вдихала його з повітрям.  Вбирала через пори.  Відчувала кінчиками пальців. 

Тіло моментально напружилося.  Витягнулося як струна, коли я зрозуміла, хто знаходився зі мною в одній кімнаті.  Хто знаходився зі мною в одному ліжку і чиї очі мене так безцеремонно розглядали. 

- Як же туго до тебе доходить, БіБі, - його голос звучав не так, як зазвичай.  Цього разу з новими нотками, які змушували кров холонути в жилах. 

Його пальці доторкнулися до моєї руки й почали підійматися вгору. Від страху я затримала подих. Боялася поворухнутися.Ніколи раніше Марко собі такого не дозволяв.  Завжди злий і цинічний, він зараз відверто мене розглядав, торкався, не завдаючи болю. Втілював в життя мій справжнісінький кошмар: виявляв до мене інтерес. Я найбільше в житті побоювалася, що цей хлопець почне бачити в мені щось більше, ніж набридливе, подразливе непорозуміння. 

- Прибери руки, - сміливості вистачило лише на це.  Після чого тіло хлопця напружилося.  Йому не сподобалися мої слова.  Він не звик до відмов.  Тим більше від мене. 

- Твої маленькі капості ще більше привертають мою увагу.  Особливо останнім часом, - прошепотівши це, Марко знову доторкнувся до моєї руки й відновив свої дивні дії.  Неначе доводячи мені, що мої заборони й відмови нітрохи його не хвилювали. 

- Я не... 

- Ти забруднила моє ліжко.  Навмисно.  На яке ніколи не зможеш заробити сама.  Навряд чи, миючи посуд, ти зможеш купити комплект такої постільної білизни. - Його голос починав набувати сталевих ноток, а моє тіло покривалося мурашками під його дотиками. 

- А ти зіпсував моє волосся! Та й посуд я ніколи не буду мити!  - Істерика й образа всередині мене починали набирати обертів. Я спробувала вирватися, уникнути його дотиків, але безрезультатно, - я тебе ненавиджу! Ненавиджу! Не можу дочекатися, коли ти вже звалиш і ніколи не повернешся. - Вперше я говорила це вголос.  Раніше тільки відверто ненависно поглядала на нього, боячись подати голос.  Максимум, розповідала про свою ненависть кращій подрузі, але не сьогодні.

- Як же я можу не повернутися, якщо мене тут будеш чекати ти, БіБі?  - Я все ще не бачила його обличчя, але чула, що голос сильно захрип, - два роки пролетять непомітно, тим більше ... Хіба ти забула?  Ааа ... або ти вже сподівалася, що нічого не буде?  - Він насміхався, повільно промовляючи кожне слово. Задував мені у вухо своїм гарячим диханням. 

Я прекрасно розуміла, про що він говорив і боялася цього як вогню.  Різко розвернулася, щоб в обличчя сказати все, що я думала про цей тупий, договірний шлюб.  Але не змогла вимовити ні слова.  Марко, схопивши мене, різко притягнув до себе так близько, що в якийсь момент мені здалося, що це чудовисько хотіло мене поцілувати. 

- Не буде чого?  - Практично торкаючись його шкіри, я прошепотіла тремтячими губами. 

- Ти належиш мені, маленька БіБі.  Твій батько подбав про твій добробут і уклав договір з моїм батьком. Ти моя.  І я можу робити з тобою все, що захочу.  Ти за ці шість років так і не зрозуміла.  Що ж, у тебе є ще два роки, щоб остаточно змиритися. Але потім я не буду такий терплячий ... - Терплячий?  Він?  Марко?  Людина, яка однією своєю присутністю могла легко довести мене до істерики.  Не докладаючи зусиль ... 

- Ні!  - Жах застиг в моїх очах, коли я побачила його погляд.  Страшний, похмурий, нищівний..., - я не погоджуся.  Домовлявся батько, не я ... Моя сім'я не дасть цьому статися! 

- Твоя сім'я - це збіговисько неорганізованої тупої шпани.  Їх я теж приструню, не сумнівайся.  Як і тебе.  А зараз твою поведінку спишу на посттравматичний шок, хоча пройшло вже достатньо часу з моменту смерті твого батька. Я скоро поїду, але коли повернуся, думаю, нам буде дуже весело. Твоя боротьба і протистояння тільки підживлюють мій інтерес.  Але я почекаю, поки дійсно зможу зробити все ... - З цими словами він смикнув мене на себе з такою силою, що я сама доторкнулася губами до його губ ... випадково ... 

Марко провів язиком по моїх губах, викликаючи огиду.  Коли я спробувала від нього відсторонитися, хлопець, схопивши мене рукою за тепер уже коротке волосся, не дозволив мені цього зробити. 

- Ну ж, малявка, всього один поцілунок! Доведи, що ти варта того, щоб я дійсно
 взяв тебе в дружини!