Розділ 23. В обіймах відрази

Любі мої читачі, 

станом на 10 березня у розділі 19 відбулися деякі зміни в сюжеті. 

Мама Яри не була однією з обіцяних демону душ. Жінка виявилася проміжною випадковою жертвою, аби підгодувати нечисть. Він забрав її душу, залишивши живим тіло. Обіцяна ж людина втрачає не тільки душу, а й життя. Так сталося з першим чоловіком, про якого не сказано детально у книзі, бо це не має великого значення в конкретній історії. То було ще до Власлава. Те саме трапилося з братом-близнюком нашого старости Олегом. Ну, і тепер черга третьої обіцяної... Бажаю захопливого читання!)

_______

Ляна сиділа на краю ліжка, втупившись у підлогу. Сонце давно пробилося крізь щілини у шторах, проте їй не хотілося вставати. Попереду був важкий день.

Унизу хтось пересував стільці. Дівчина чула глухі кроки й уривчасту розмову. Олексій та Яра. Ляна дала їм дублікат ключів «про всяк випадок». Вона здогадувалася, що вони знову про щось сперечаються, але не могла змусити себе одразу зійти вниз.

Вона повинна змусити Власлава повірити в те, що зілля досі діє. Їй потрібно знову стати тією Ляною, яка дивиться на голову села закоханими, затуманеними очима та мліє від одного його дотику. Але тепер, коли вона знала правду про природу своїх почуттів, їй ставало моторошно. Як зіграти закоханість, коли тебе нудить від самої думки про людину?

Ляна зітхнула, зібрала неслухняне волосся у ґульку і підвелася.

Голоси на першому поверсі зривалися на крики. Дівчина не могла розібрати слів, але інтонація була різкою. Вона кинула ще один погляд у дзеркало, видихнула й пішла вниз.

На кухні, як і очікувалося, вона побачила Яру та Олексія, які сиділи по різні боки столу. Хлопець, схрестивши руки на грудях та опершись на спинку крісла, з-під лоба дивився на рудокосу дівчину, яка сердито помішувала ложкою чай з м’яти. Як тільки Ляна увійшла, вони замовкли.

— Ви що, знову сварилися? — дівчина докірливо цмокнула язиком.

— Ні, — синхронно відповіли вони, не дивлячись одне на одного.

Ляна сіла біля них.

— Снідати будеш? — Яра підсунула їй тарілку з канапками.

Та взяла одну, хоча апетиту зовсім не було.

— Я сьогодні зустрінуся з Влаславом, — сказала вона не надто впевнено, крутячи хліб у руках.

Олексій стиснув щелепи, але промовчав.

— Це небезпечно, — відповіла Яра, втупившись у Ляну гострим поглядом. — Він дуже уважний. Якщо щось запідозрить…

— Я впораюся, — запевнила дівчина, хоча й сама не була у цьому впевнена.

— Я з тобою, — раптом сказав Олексій.

— Ти ж розумієш, що це неможливо, — Ляна зустріла його погляд.

— Я можу бути поруч. На випадок, якщо…

— Якщо що? — Яра скривилася.

— Якщо їй буде потрібна допомога.

Яра щось пробурчала, але не заперечила. Ляна відклала канапку і витерла руки серветкою.

— Я мушу зателефонувати мамі, — вона знайшла в журналі пропущених потрібний номер і відійшла у вітальню.

Гудки тягнулися цілу вічність, поки не почувся схвильований голос Маргарити Сергіївни:

— Ляно?

— Мамо, привіт…

— Донечко, нарешті! Чому ти так довго не телефонувала? Я хвилювалася!

Дівчина заплющила очі.

— Вибач… Просто багато справ.

— Як ти?

— Нормально.

Вона вже почала готуватися до маминих нотацій, проте Маргариту Сергіївну хвилювало інше.

— Твій тато телефонував кілька днів тому. Сказав, що він досі у Парижі, на конференції.

— Коли він поїхав? — здивувалася Ляна. — Чому я не знаю?

— Він ж казав, що повідомив тебе.

— Ні… Мабуть, я забула.

Ляна стиснула телефон сильніше.

— Гаразд, мамо, мені треба бігти. Передзвоню, добре?

— Ляно…

— Бувай!

Дівчина повернулася на кухню. Яра кинула на неї нервовий погляд.

— Як мама? Все добре?

— Добре. Тато чомусь затримується, — замислено відповіла Ляна.

— Де затримується? — голос Яри здригнувся.

— На конференції у Сорбонні.

— Що це?

— Університет у Франції, — відказав замість Ляни Олексій. — Тобі варто йому зателефонувати.

— Я так сподівалася на його допомогу, — розчаровано мовила дівчина. — Тільки у нього є відповіді на мої питання. Ну, і у Власлава. Ти казала, що я йому потрібна, — звернулася Ляна до Яри. — Для чого?

— Не знаю поки.

Яра опустила очі. Вона так і не наважилася розповісти, що вітчим забрав душу її мами і хотів зробити те саме з Ляною. А ще дівчина відчувала себе винною через те, що приховувала місцезнаходження батька подруги. Проте була впевнена, що так буде краще. Принаймні зараз.