Розділ 11. Запах із минулого

 Із невеличкого вікна літньої кухні було видно весь перший поверх будинку. Яра стояла у напівтемряві і спостерігала за Влаславом, який сидів на своїй сучасній кухні, дивився футбольний матч по телевізору та пив дорогий шотландський віскі. Він любив усе коштовне, модне та екзотичне. Натомість його донька та дружина жили в аскетичних умовах у старій глиняній літній кухні, яка ховалася за деревами та кущами. Батько ніколи не навідувався до них, не цікавився самопочуттям матері. Два рази в тиждень Ляна прибирала хороми голови села, за що їй перепадали недоїдки з його столу.

Про це ніхто не знав. Для громади Власлав був зразковим та турботливим сім’янином. Люди щоразу велися на спектакль, який влаштовував перед ними староста громади. Вони захоплювалися чоловіком, який зміг виховати таку чудову доньку, адже Яра не була йому рідною. Її мати вийшла за Власлава, коли дівчинці було два роки. Невдовзі жінка занедужала і в результаті злягла. Більше з ліжка вона не встала.

Спочатку по господарству Влаславу допомагала Євдокія. Та коли Яра підросла, усі турботи про дім та хвору матір впали на її плечі. Тоді ж вітчим переселив їх до літньої кухні.

Яра зітхнула і глянула на матір. Худорлява, тендітна жінка лежала на вузькому дивані, який з одного боку був підпертий стосом книг. Очі матері були заплющені, шкіра здавалася восковою. Довге руде волосся було акуратно розчесане та покоїлося на подушці гладкими хвилями. Вона була схожою на ляльку, в яку забули вдихнути душу. Ще досі молоде обличчя без жодної зморшки, вигнуті темні брови, прямий ніс — красиву зовнішність вона передала доньці.

— Лиш би долю ти не мала мамину, — часто зітхала Євдокія, заплітаючи дівчині косу.

Та пропускала слова жінки повз вуха, сьорбаючи пінку зі свіжого молока. Дівчинка вижила завдяки добрій сусідці. Та нишком підгодовувала її, передавала харчі хворій матері, перешивала одяг зі своєї Орисі, а коли та померла, пропонувала Ярі переселитися разом з матір’ю до неї. Власлав не дозволив. Репутація була важливіша.

Вхідні двері у будинку вітчима гучно зачинилися і Яра знову підстрибнула до вікна. Власлав направився до воріт. Дівчина поцілувала матір у чоло, щільніше прикрила благенькою ковдрою і вибігла з кухні. Голова щось замислив і Яра хотіла перевірити власні здогади. Той завів авто і через мить зник у куряві. Слідом за ним блискавкою промчала руда кішка.  

***

Корова ліниво румиґала, підглядаючи за своєю господинею. Євдокія підвелася, поплескала улюбленицю по округлому боці і, прихопивши відерце з молоком, вийшла зі стайні.

Біля воріт зупинилося авто голови села. Жінка занепокоєно вийшла йому на зустріч.

— Пане голово, чи з добром?

Улесливо всміхаючись, той вийшов із авто.

— Бог у поміч!

— Дякую, дай, Боже, вам!

Погляд Власлава впав на відро в руках Євдокії.

— Поспішаєш до церкви?

— Так, так. Як завжди. Але худібку треба спершу обійти. Хоч небагато її в мене, та…

— Я можу допомогти, — перебив жінку Власлав, нетерпляче переминаючись з ноги на ногу. — Можу завезти молочка до нової односельчанки. Аби ти не запізнилася на службу.

Євдокія радісно погодилася. Через кілька хвилин вона повернулася з глечиком молока і віддала його чоловіку.

***

Ляні знадобився тиждень, аби прийти до тями. Перші кілька ночей вона не могла спати. Їй постійно вчувалися кроки, скрипи та голоси. Порожній будинок ніби жив власним життям, хоча, можливо, усе відбувалося тільки в голові дівчини.

Задушливий запах трав заполонив увесь нижній поверх, і почав підійматися вверх. Ляна відчинила всі вікна, проте їй все одно бракувало повітря. Вона сиділа на підвіконні у вітальні і читала книгу Єви Лі, улюбленої авторки з Букнету, коли до неї стрибнула руда кішка.

— Що ти тут робиш, кицюню? Як тебе звати? — дівчина погладила тварину по спинці.

Та блиснула жовтими очима і скочила на підлогу.

— Налити тобі молочка?

Ляна підійшла до холодильника.

— Ой, нема… Але є ковбаска.

Вона відрізала шматок ковбаси і дала кішці понюхати. Та жадібно схопила гостинець і втекла під диван. Тієї ж миті з вулиці почувся звук мотору і білий пікап зупинився під ворітьми. Ляна завмерла. Вона повільно підійшла до дверей і зазирнула у вічко. Власлав із глеком молока йшов у напрямку будинку. Дівчина притиснулася до дверей, подумки благаючи всі вищі сили, аби він не постукав. Але той поклав глечика на поріг і пішов геть.

Ляна почекала хвилину і обережно визирнула надвір. На щастя, голова не удостоїв її візитом. Дівчина підняла глечик і швидко зайшла назад.

— А ось і молочко! Киць-киць-киць!

Кішка прудко стрибнула на стільницю, дрібно смикаючи кінчиком хвоста. Вона принюхалася до молока і зашипіла.

— Чого ти? — здивувалася Ляна. — Почекай, зараз знайду для тебе якусь мисочку.

Дівчина відвернулася і тієї ж миті глек полетів на підлогу, розбившись на друзки. Молоко розлилося по всій кухні. Ляна перелякано підстрибнула.