Розділ 8. Ілюзія щастя

У Ляни було улюблене фото. Там воно особливо вдало вийшла, стоячи у полі кульбаб в обіймах Євгена.

— Ти просто сяєш, — казала Маргарита Сергіївна, усміхаючись.

Усміхалася мама нечасто. Зазвичай строга, вона повністю віддавалася професії, забуваючи про сім’ю. Маргарита Сергіївна, як її часто називали і вдома, працювала викладачкою математики в одному зі столичних вишів. Дні вона проводила на роботі, а вечори — у своєму кабінеті вдома, перевіряючи стоси конспектів та готуючись до занять.

Батько Ляни, Святослав, працював у тому ж університеті на кафедрі Архітектури та містобудування. Проте намагався весь свій вільний час приділяти доньці. Ляна росла татовою князівною. Саме з ним вона вперше стала на ковзани, сіла на коня. З татом пішла в похід у Карпати. Вони разом об’їздили всю Європу, бо в мами як завжди не було часу, навіть під час відпустки.

Через таку прив’язаність до батька, дівчинка мало спілкувалася з однолітками. Вона вважала їх нецікавими та обмеженими. Ще змалечку Ляна любила підслуховувати розмови старших. Коли до батьків приходили гості, дівчинка ховалася під столом, розглядаючи ноги незнайомих дядь і тьоть, та пильно вслухалася в їхні розмови. Вуха допитливої дитини встигали почути надто багато, поки хтось із дорослих не помічав її. Врешті зганьблену Ляну відправляли до своєї кімнати, залишивши без десерту.

 Час минав, вона дорослішала, проте її вподобання та смаки не змінювалися. У свої двадцять п’ять у Ляни була тільки одна подруга й досі не було стосунків. Поки вона не зустріла Євгена.

Батькам знадобилося багато часу, аби прийняти коханого доньки.

— Він старший від твого тата! — зривалася на крик Маргарита Сергіївна щоразу, коли заходила мова за потенційного зятя. — Ніколи! Ніколи я не дозволю цього безумства!

Святослав мовчав. Він так і не зізнався дружині та доньці, що вже мав серйозну розмову з Євгеном. Той був цікавою особистістю, освіченим та відомим не тільки в Україні професором. Він обіцяв, що не скривдить Ляну. Святослав помічав зацікавленість доньки ним і винив себе за це.

Причиною було те, що невдовзі після того, як Євген почав працювати у їхньому університеті, Святослав запросив його на вечерю. Новий колега не відмовив. Вечір минув чудово. Зі смаком накритий стіл, завдяки Ляні, невимушена розмова в інтелігентному колі викладачів — усе було ідеально. Маргарита Сергіївна залюбки підтримувала розмову, залишивши свої конспекти. Пан Євген сподобався всім. Та ніхто не знав, що Ляна вже кілька тижнів бачила його у своїх снах. Після вечері вона остаточно прийняла те, що вперше закохалася.

Батько перший дізнався про їхні стосунки і першим їх прийняв. Він не брав до уваги різницю у віці між Ляною та Євгеном. Для нього не стало шоком те, що майбутній зять розлучений і у нього троє дорослих дітей. Та Святослав зрозумів, що пропустив ту мить, коли його князівна виросла.

Він бачив те фото у кульбабах. І знав, чому донька була така щаслива тоді. Напередодні пара дізналася, що у них буде дитина.

***

Весілля було скромним. Прийшли тільки Святослав, кілька Євгенових друзів та подруга Ляни Настя. Маргарити Сергіївни не було. Провели свято у шале, яке належало нареченому, високо в горах. Наречена у простій білій сукні та квітами в кучерявому волоссі була схожа на Лелю — доньку Лади, богині кохання. Вона йшла садом, взявши батька попід руку, і не вірила власному щастю. Євген, у сірому класичному костюмі та білій сорочці, з акуратно підстриженою борідкою, чекав на неї під аркою.

— Ти зрадив своїй сорочці у клітинку? — прошепотіла Ляна, коли батько передав її руку Євгену.

Той тихо засміявся.

— Ти чарівна. Я тебе кохаю.

— А я — тебе.

Медовий місяць вони провели у Карпатах. Спали до обіду, потім обідали у шале або спускалися в село у місцеву колибу. Євген одразу завоював прихильність місцевих завдяки своєму гострому розуму та глибоким знанням у різних сферах. Молоде подружжя звикло до зацікавлених поглядів. Більшість людей, яких вони зустрічали, сприймали їх за батька та доньку. Закохані ледь приховували усмішку, щоразу спостерігаючи за їхньою реакцією.

— Може хай так і думають? — врешті спитала Ляна після чергового такого непорозуміння.

Вони якраз розкладали речі для пікніка біля озера. Дорогою сюди, подружжя зайшло до крамниці. Вони розговорилися з туристами. Один з них намагався пофліртувати з Ляною.

— З дозволу вашого тата, я б хотів запросити вас на каву, — підморгнув їй високий брюнет.

— Дякую, але у нас з татом зараз медовий місяць, — невинно повела плечима дівчина і поцілувала Євгена у щоку.

Брюнет поспішив зникнути.

— Ти хочеш, аби вони викикали службу захисту дітей? — іронічно відказав Євген, розстеляючи плед на траві.

— Любий мій дідусю, — Ляна взяла з авто корзину з їжею і повернулася до чоловіка. — Головне, аби вони не запідозрили, що я викрала тебе з будинку престарілих.

***

Повернувшись додому, у квартиру Євгена, вони почали облаштовувати дитячу кімнату. Ляна була на сьомому небі від щастя. Майбутня мама мало не щодня ходила по крамницях, милуючись речами для новонароджених. Їй так кортіло щось купити, проте Маргарита Сергіївна була категорично проти, вважаючи, що то погана прикмета.