Розділ 6. Євген

Зорепад цьогоріч припав на кінець серпня. Поміж міріадів зірок Ляна намагалася вхопити одну і встигнути загадати бажання, поки та не згасла навіки.

Дівчина лежала у гамаку на задньому дворі. Давно споночіло. Вона повернула голову у бік будинку: внизу горіло світло. Батьки приїхали ще тиждень тому. Після маминого дзвінка, коли Ляні не вистачило сил навіть говорити, вони миттю зібралися і через кілька годин їхнє авто зупинилося біля воріт.

Врешті після літрів чаю, антибіотиків та правильного харчування, за яким ретельно стежила Маргарита Сергіївна, Ляна відчула себе значно краще.

Дівчина дотягнулася до телефону і увійшла в повідомлення. Власлав був онлайн, проте відколи приїхали батьки, він жодного разу не написав, не кинув смайлика, не зателефонував. Ляна цьому була рада. Вона рішуче зайшла у список друзів і видалила старосту, а після того заблокувала.

Дівчина ненавиділа себе за те, що зрадила Євгена. Усвідомлення скоєного прийшло до неї не одразу, адже наступних кілька днів після того вона ніби марила, не розрізняючи реальність та вимисел. Ляна не розуміла, чому з одного боку Власлав не представляв для неї ніякої цікавості, а з іншого — вона відчувала непідконтрольне їй бажання бути поруч з ним.

Він навіть не поцікавився, куди вони зникла увечері на святі села. Хоча можливо Яра потім йому розповіла.

Тоді Ляна залишила молодечий гамір позаду і попрямувала світ за очі, тільки би подалі від усіх. Вона пробиралася поміж колючих чагарників та  розлогих дерев, майже нічого не бачачи перед собою. Та коли вона в сотий раз мало не впала, її хтось міцно схопив за плече.

— Стій!

Ляна перелякано озирнулася. То був Олексій.

— Ти слідкував за мною?

Хлопець відпустив її руку.

— Я пильнував тебе.

Дівчина хотіла огризнутися, проте усвідомлення її безвихідного становища вистачило тільки на те, щоб втомлено розвести руками.

Решту шляху вони пройшли мовчки. Олексій впевнено йшов нічним лісом. Ляна намагалася не відставати, потай радіючи, що не одна.

Через пів години вони вийшли з лісу перед будинком дівчини.

— Як ти вивів нас сюди? — здивувалася вона.

— Я знаю цей ліс з дитинства, — відповів Олексій, йдучи вузькою стежиною вниз, поміж городів.

— Ти теж прожив тут усе життя? — Ляна знову перечепилася через стерню і щосили гепнулася на коліна.

Олексій повернувся до неї.

— Ти зараз пів лісу розбудиш, — він простягнув руку і допоміг дівчині підвестися.

— Кого? Сов та зайчиків?

— Якби ж то, — Олексій пильно глянув на поля.

Вони добралися до дому Ляни і зупинилися на порозі. Світло на ганку автоматично увімкнулося. Дівчина мала жалюгідний вигляд. Вона досі тримала босоніжки в руці. Її зранені ноги кровили, у волоссі заплуталося кілька гілочок, а сукня перетворилася на лахміття.

— Дякую, що провів. Якби не ти, я б заблукала в тому лісі, — Ляна спробувала всміхнутися.

— Тобі варто відпочити, — відповів Олексій. — І перевір, чи зачинені вікна та двері.

Дівчина насупила брови:

— Чому ви всі про це говорите?

— Бо довкола будинку тільки поля та ліс. Це небезпечно.

Запала мовчанка. Ляна дивилася на Олексія. Високий, міцний чоловік здавався надійним захисником, з яким не було страшно йти через ліс уночі. Його світло-карі очі переливалися золотом при штучному освітленні ліхтаря. Дівчина помітила, що у нього змучений вигляд. Схоже, не тільки в неї важкий період.

— Вибач, зайти не запрошую. Надто втомлена.

— Добраніч.

Олексій без зайвих слів розвернувся і за мить зник за хвірткою.

— Донечко? — почувся голос Святослава. — Ти там не заснула?

Тато підійшов до Ляни ближче.

— Мама кличе вечеряти.

— Я не голодна.

— Ти ж розумієш, що подібні вибрики не пройдуть?

Дівчина глибоко зітхнула і підвелася.

— Знаю.

Святослав поклав руки доньці на плечі.

— Як ти, дитино? Може таки повернешся до міста?

Ляна глянула йому в очі і спокійно мовила:

— Ні. Мені нема там місця.

— А тут є?

Дівчина не відповіла. Враз її погляд щось привернуло. У небі спалахнула незвично яскрава зоря. Вона швидко пронеслася до лінії горизонту, залишаючи за собою вогненний хвіст, і через мить зникла у темряві ночі.  

Наступного дня Святослав навідався до сільської ради. Він хотів вирішити питання з електропостачанням. Світло продовжувало періодично зникати, окрім того почалися дивні стрибки напруги. Він зупинив своє авто біля будинку адміністрації. Прицмокнув язиком, побачивши припаркований «Форд».