Розділ 4. Жнива

Будинок Ляни стояв на пагорбі на початку села. «На відшибі», як полюбляли казати місцеві. Окрім неї тут жила тільки стара Зозуля. Решта ж сільського населення розташувалася у долині. Ліс починався за обійстям Ляни та простягався вздовж села із заходу на південь.

На власний подив, зранку дівчина відчула себе достатньо бадьорою, аби вийти на прогулянку, прихопивши з собою фотоапарат та пляшку води.

Між поселенням та лісом різнокольоровими клаптями розкинулися пшеничні поля, городи з картоплею, буряком, кукурудзою. Ляна повільно брела вузькою стежкою, насолоджуючись сільськими пейзажами. Кілька разів вона зупинялася, аби зробити фото.

— Боже, як добре, — прошепотіла дівчина, вкотре милуючись краєвидом.

Десь зовсім поруч між дерев защебетав соловей. Ляна заплющила очі. Думки понесли її у дитинство, де у бабусі в селі вона провела свої найщасливіші роки. Де тато змайстрував для неї вігвам просто посередині саду. То був українізований вігвам — із соняхами, вплетеними поміж патиків, гуцульськими доріжками та подушками-яськами, вишитими ще прабабцею Паранькою.

Спокій, відчуття безпеки, відсутність тривоги – подібні відчуття тепер здавалися чимось далеким та несправжнім. Ляна не вірила, що колись зможе повернути себе у той стан.

Дівчина йшла, приклавши фотоапарат до очей і дивлячись в об’єктив, аби не впустити вдалого моменту. Безкраї поля золотої пшениці рівною лінією відділялися від горизонту. Враз Ляна зупинилася. Попереду неї, у пшениці хтось був. Дівчина здалеку почула сміх та голоси. Вона автоматично кілька разів натиснула на кнопку фотоапарату. На межі лежав розкиданий одяг. Раптом над морем пшениці з’явилася голова Яри. Дівчина, весело реготала, вивільняючись з міцних чоловічих рук, які намагалися затягнути її назад. У кількох метрах від них Ляна помітила ще дві пари. Минуло кілька хвилин, поки дівчина усвідомила, що всі вони були голі. Вона швидко розвернулася і хотіла піти геть, проте Яра встигла її помітити.

— Ляно, чекай!

Та подумки висварила себе за необачність, але все ж повернула назад. Яра вже поспішала до неї. Дівчина легко пробиралася крізь колосся і Ляна вкотре здивувалася її грації. Мить — і та стояла перед нею. Вона була зовсім гола, з розтріпаним волоссям та рум’янцем на щоках. Позаду неї з’явилася решта: чорнявий хлопець з вусами та ще дві пари молодих людей. Їхні тіла, розпашілі від любовних утіх, блищали у промінні полудневого сонця. Ляна мимоволі зробила кілька кроків назад.

— Не хочеш до нас? — Яра невинно кліпнула. — Я можу поділитися.

Чорнявий міцно обійняв її ззаду і поцілував у шию.

— Та ні, дякую… — Ляна намагалася не дивитися на них.

— Не полохай її, Яро. Бачиш, вона немісцева, — хмикнув один з незнайомців, широко розправляючи плечі і зовсім не соромлячись своєї наготи.

— Тепер уже місцева, — заступилася за ту Яра, шукаючи поміж купою одягу свою сорочку. — Збирайтеся, бо онде вже гуде. Як побачить, що ми пшеницю потолочили, буде сварити.

Тільки тепер до Ляни донісся ще один звук. Він здавався несправжнім у цьому первісному місці, та через кілька хвилин з іншого боку поля з’явився комбайн.

Друзі Яри швидко одяглися і зникли за деревами в лісі. Сама ж дівчина залишилася.

— Вибач, що я вас потурбувала, — Ляна намагалася говорити безтурботно, проте їй досі було незручно від побаченого.

Яра байдуже стенула плечем, продовжуючи вдивлятися в далечінь. Раптом Ляна подумала, що дівчина зовсім не схожа на свого тата. «Мабуть, у маму вдалася», — зробила вона висновок і перевела погляд на самотній комбайн. Він здавався крихітною цяткою в океані пшениці.

— Добре було донедавна. Виходили всі разом зі сходом сонця в поле жати. Потім віддячували землі за врожай. Весело було… А тепер оцей гаспид, — Яра кинула злий погляд на комбайн, — далі повернувся зі своєї заграниці!

— Хто він? — зацікавилася Ляна.

— Олексій.

— Місцевий бізнесмен?

Яра презирливо скривилася.

Десь по полудню Ляна повернулася додому. На порозі її знову чекав глек із молоком. На щастя, воно не встигло прокиснути. Дівчина увійшла до будинку і увімкнула кондиціонер.  

На неї чекало нове повідомлення від Власлава: «Владнав усі справи. Ввечері завітаю. Цілую!»

«Що за дідько?», — звела брови уверх Ляна. — «Що він собі дозволяє?»

Протиріччя розривали її усю решту дня. З одного боку, вона не хотіла ні з ким зустрічатися чи розмовляти. Хотіла зануритися у гарячу ванну і провести там кілька годин. Проте тато завбачливо встановив тільки душ. З іншого боку, дівчина хотіла бачити Власлава. Чоловік справляв на неї дивне враження. В його зовнішності, голосі, словах не було нічого особливого. Проте щоразу, коли образ старости виринав у її думках, тіло Ляни озивалося. Давно забуте відчуття збудження, яке було в неї тільки з Євгеном, хвилями прокочувалося від кінчиків пальців на ногах до маківки.

Власлав таки прийшов, принісши із собою пляшку червоного вина та піцу. Поки Ляна розігрівала її у мікрохвильовці та шукала келихи, чоловік пильно стежив за нею. На дівчині була тільки сорочка, через яку ледь просвічувалася нижня білизна. Стрункі босі ноги, педикюр, гладка шовковиста шкіра — Влаславу подобалися доглянуті жінки.