Розділ 1

Легкий вітерець задуває у відкрите вікно нашого "Ровера", що їде по магістралі від аеропорту до чудового містечка Тропеа. Це мій перший візит до місця де виріс мій батько, і мені вже давно кортіло побачити власними очима, не раз описане в його історіях, прекрасне море й віллу, в якій мешкала їхня родина. З вікна машини я вже могла бачити гори з поодинокими хатками, ще трішки й ми прибудемо на місце. 

 Мене знати Лючія, моя мати українка, а батько італієць, тому я маю таке дивне ім'я й неслухняні чорні кучері. Кожного літа ми приїздим до бабусі й дідуся, що мешкають в Неаполі, але цього літа вирішили разом поїхати до їхнього рідного міста. Я ніколи ще не мала такої можливості, бо завжди ми приїжджали або раніше, або коли вже ця поїздка відбулася, тож зараз моєму щастю немає меж. 

Мій дядько Сальваторе, що приїхав забрати нас з аеропорту, сказав, що через десять хвилин будемо вдома. Ми в'їхали в місто і мене зачарували ці гарненькі вулички й невеликі будинки, що нагадали мені про фільм "Приборкання норовливого". Я вже якраз дослухала свій плейлист на смартфоні, як ми зупинилися перед двоповерховим будинком. 

-Приїхали, - сказав мій щасливий батько, напевне, він був не менш схвильований ніж я. 

-Як гарно! - не витримала я. Мої очі бігали від красивучого балкону, до милих маленьких віконець, а ніжно рожеві стіни будинку вабили до себе, що я не втрималась й погладила гладку поверхню. Мої батьки з дядьком засміялися з моєї такої дитячої поведінки, але мені було байдуже.

-Господи, дитино, тобі ж вже майже сімнадцять років, - почула я голос з гори. 

-Майже, але не сімнадцять, дідусю, - відповіла я й щиро посміхнулася. 

-Давайте швидше в будинок, бо я хочу вас усіх міцно обійняти. 

Хоч моєму дідові було вже 78, він ще досі був жвавим й непосидючим, у нас на Україні мало хто до такого віку взагалі доживає. Я була дуже рада бачити цих італійців, бо з нашої останньої зустрічі пройшов цілий рік. Після всіх обіймів і поцілунків моя бабуся Роза накрила на стіл і ми сіли вечеряти. Я швидко впоралася зі своєюю порцією лазан'ї й побігла роздивлятися будинок. Перший поверх знаходився на рівні другого, тож будинок здавався дещо більшим ніж є на справді. Тут знаходяться моя кімната, кімната моїх батьків, простора вітальня та вбиральня. На другому поверсі кімната моїх бабусі й дідуся, спальня дядька, кухня, ванна та тераса де ми їмо. 

Розклавши свої речі, я вийшла на балкон, що знаходився в моїй кімнаті. Тут знаходиться м'якеньке крісло й журнальний столик - чудове місце для читання. Але все ж таки знайшовся один мінус у вигляді відсутності гарного виду. Мій балкон виходив на вікна сусіднього будинку. Раптом я помітила, що у вікні напроти з' явися хлопець, на поясі в нього був рушник, а волосся мокре, мабуть, з душу щойно вийшов. Його обличчя було звабливим, а тіло наче в Аполлона. Одним словом страшенно гарний. Я потайки любувалась ним, аж доки він повернувся й помітив мене. На його обличчі з'явилася самовдоволена усмішка, а в очах застрибали вогники та легкий сміх злетів з його таких пухкеньких уст. Я зашарілася та швидко зайшла до своєї кімнати й, закривши за собою двері, сповзла на підлогу. 

-О ні, він мене помітив! Як же соромно, -  проскіглила я, - от, дурепо! Сподіваюся я його більше не побачу. 

Вночі я все ніяк не могла заснути, бо щоразу згадувала цей глузливий погляд та його вродливого власника. І вже близько другої ночі все ж таки мені вдалося провалитися в безодню морфея.