есе

“А по скільки нині морква”? - спитала Марія бабусю, яка сиділа в кінці торгової лінії. 

“Пані, лишилось 5 кг, бачу, що ви дуже спішете, віддам усю за 150 грн. Вже несила тут сидіти, вдома господарство чекає, та й електричка скоро”. 

Марія дістала з протертого гаманця 200 грн і забрала всю моркву, решту залишивши бабусі. Взяла ще один пакет і ледь підняла тяжкі сумки, які ще добрих 20 хвилин треба тащити додому. Завтра у Марії ювілей - 50 років, але сьогодні вона вже так втомилась, наче всі ті 50 років прожила за один день. Хотілось просто лягти посеред дня і відпочити, але таке вона собі дозволяла ще у юності. Найкраща у школі, інститут із відзнакою, заслужений вчитель та двійко дітей - увесь цей послужний список вимагав кропіткої праці та щоденної втоми. Вона йшла додому лише 10 хвилин, піт тоненькими смужками стікав по спині та обличчю, у очах стало темно і в цю мить вона собі пообіцяла, що після гучної забави удома в понеділок вона дозволить собі трохи відпочити. Ну а зараз - до роботи, адже завтра у цьому домі збереться вся родина, а оскільки дата ювілейна, то і наїдки мають бути помпезні та вигадливі. Марія була із того покоління людей, які якість застілля визначають тріснутим ґудзиком на сорочці пузатого вуйка та алкогольним зривом усіх присутніх. Тому вже три доби газова плита на кухні не вимикалася, штори та фіранки пахли свіжістю і навіть на шафах не було жодної пилинки. Її чоловік Влодик пропонував залізти у найвищий і найдальший куток спальні, витягнути звідти металеву коробочку із старанно поскладаними грошима, щоб трохи забрати і відсвяткувати у ресторані. 

“Влодку, та хіба я на стіл не накрию? Скільки тут тої роботи, ти ж знаєш, що смачніше за мене ніхто не зробить! Ще бракувало грошей по ресторанах витрачати перед ремонтом”, - відмахнулась Марія і продовжила натирати столовий сервіс, який стояв у креденсі ще її бабусі. 

“Марусю, та нашо тіко всього, на гостину прийдуть люди, а не коні”!

“Та скільки тут, я нічого такого не роблю!”

Атмосфера у домі була передсвятковою - тобто, усі члени родини боялись заходити на кухню зайвий раз, старались не потрапляти на очі напруженій мамі і були голодні, бо все найсмачніше трималося на неділю, а для приготування звичної їжі у мами не було ні часу, ні сили. Молодший син Марії Юра жалів маму і на правах улюбленця насмілився зайти на кухню.

“Мамо, знаю, що у тебе ще багато роботи, але можливо ти хочештрохи видихнути, прогулятись і випити кави”?

“Синку, я тільки поставила капусту і мушу прасувати ваші сорочки і свою сукню, ти ж бачиш, скільки ще всього маю зробити”.

Учора Марія вперше в житті пішла в магазин, у які не дозволяла собі раніше заходити. Вдома вона обережно витягнула добре схований мішечок із власними грошима і з твердим наміром купити плаття своєї мрії пішла у відомий магазин у центрі міста. Вона приміряла сукню ніжно-блакитного кольору, на грудях виблискувалаа шовкова квітка, а на талії красувався ремінець із камінцями, які так витончено переливалися під світлом у примірочній. Дивлячись у дзеркало вона уявляла як сидить у центрі столу поруч із Влодиком, гості дивуються і прихвалюють неймовірні страви, які вона так старанно готувала, а поруч стоїть її любий син Юрчик, виголошуючи тост у віршах, який він написав для мами. І тільки від думки про це вона раптом стала найщасливішою і буквально фізично відчула, як тепло та ніжність наповнюють її тіло. Вона ще раз глянула на цінник, тяжко зітхнула, аналізуючи як доцільно можна було б витратити ці кошти і з тяжбою на душі від бездумного рішення таки купила сукню своєї мрії. Вона буде сяяти у неділю. Вона буде щасливою.

У суботу вночі Марія трохи кульгаючи через біль у поясниці повільно дійшла до ліжка і ледь торкнувшись подушки заснула. Влодко прокинувся близько 8 і здивувавшись, що Марія ще спить, почав її ніжно будити. Коли дружина ніяк не зреагувала, він вже сильніше почав її трусити за плечі, та Марія так і не прокинулась. У неділю вранці вона померла від серцевого нападу. 

На похороні Юрчик весь час думав, чи жила б мама довше, якби трохи більше себе жаліла? Чи пішли б вони на каву, якби вона так не хвилювалась, чи буде достатньо їжі для гостей? Чи міг би він ще поговорити з мамою, якби вона вміла побути наодинці з собою та насолодитись своєю сім'єю, а не старалась вразити інших? Чи померла його мама щасливою людиною? 

У цій родині ще не було поминок із такими помпезними стравами. Хоча всі аж надто добре поїли, їжі залишалось так багато, що кожен ще забрав щось із собою додому, аби не викидати те, над чим так виснажливо працювала господиня. І кожен не втомлювався повторювати, якою красивою була Марія, лежачи в труні у ніжно-блакитній сукні.