Розділ 21. Вирок. Незнайомець з незнайомамкою на березі моря

Наступного дня Мелісу і Ендрю до суду покликали,

Щоб вирок Антуану оголосити.

За скоєні ним жорстокі вбивства,

Та продажу крові торговцям чорного ринку,

Срок ув'язнення буде очевидним,

Його посадять на довічне до в'язниці,

Та не звичайної ,

А до вічної темряви,

Де не буду ні Сонця, ні Місяця, ні Зорі.

Він до самої своєї смерті буде страждати.

Бо на просту страту він не заслуговує,

Для таких такого не має ,

Хай сам про смерть слізно благає!

Тож було все вирішено,

Ім'я Меліси очищино!

Потім вони в Остоні повернуться,

І там всі люди правду довідаються!

***

Коли вони прибули в Остон,

То розказали все людям, бо це було обов'язково.

Дехто з них не дуже вірив,

Але це вже справа часу і зовсім не їхнє діло.

Пізніше вони на берег моря пішли,

Там де колись одне одного бачили, але так і не підійшли.

– Тут я тебе вперше побачив,

Ти була просто прекрасна!

– То ми вже перейшли на ти?

– А ви цього не хотіли зовсім?

– Та чому ж я не проти,

Я тут теж колись бачила парубка одного,

Такого знаєте блакитноокого,

Чорноволосого і високого.

Він мені теж припав до смаку,

Але підійти я не могла та і в мене не було часу!

– Так ви тоді втікали,

Хіба ви не боялися, що вас спіймають?

– Гаа та наче не надто боялась,

Просто постійно в домі я наче задихалась!

– Ага тож ти на берег  моря втікала,

Але чому саме сюди?

– Тут спокійно і гарно,

Чути шум моря, шум води.

– Що ж я розумію про що ти,

Тоді коли ти врізала Антуанові,

То в себе вдруге закохала цим.

– Хмм а в перше тоді коли?

– Коли ніжно співала тут на березі!

– То виходить ніжна пісня кривавої ночі?

– Звучить як назва якоїсь книги!

– Життя ще та книга пригод,

Ти також мені сподобався вперше коли стояв тут.

А потім Меліса поринула в світ свої думок.

Вони тихенько сиділи на піску,

Ніхто не сказав хоч слово жодного разу.

Та через деякий час Ендрю сказав:

– Твоє обличчя веселе, а думки сумні хіба ні?

– Чому так здається тобі?

– Твої очі сумні,

А вони ж дзеркало душі!

– Ні зовні ні!

Мої думки не сумні.

– Але твої очі кажуть зовсім іншої правди!

– ...

Коли мої думки не веселі, 

Тоді і обличчя також ж ні!

Але зараз вони не сумні!

– Тоді чому в твоїх очах так багато журби?

– Та не має там її.

Я рада, що ви справу до правосуддя довели,

Але трохи гризе все те, що було в ній.

І в цей момент Ендрю Мелісу за руку взяв,

В очі поглянув і ніжно в губи поцілував,

А потім міцно її обійняв.

– Я кохаю тебе!

Він на вухо тихо прошептав.

– Чому ти зі мною так ніжно?

Сказала раптом Меліса

– А тоді подобається коли грубо?

– Ти точно рухнув з дуба !

І вона його по голові злегка стукнула!

– Я теж тебе кохаю!

Тихесенько прошепотів вона.