Розділ 16. Факти та докази

Промінь сонця крізь вікно в хату світив,

Енрю в між пальцями ручку крутив,

В блокноті деталі нотував,

Та ось йому лист прийшов,

І він прочитав.

В листі чорним по білому писало:

"З'явитися в Департаменті негайно!"

Він розумів чому так,

Тож  речі і папари до купи склав,

І в Ареон поїхав.

Через три години він до столиці приїхав,

І одразу до Департаменту вирушив.

Там детектива вже чекали,

Багато питань для нього підготували.

Ця будівля була висока,

Її можна було побачити з далека,

А колони в готичному стилі,

Наче впивали кігті в небеса,

Чорна в середині така ж ззовні,

З дуже цікавими делями,

Коли заходиш в середину,

Можна побачити різні картини,

Там і вампіри, і людини 

Війна, мир і так далі,

Потім деякі скульптури поставили,

Все, що символізує мир,

А також все, що пов'язано з ним.

Видатні постаті, що завершили війну

Картини з ними прикрашали стіну,

Все це кидалось в очі тим,

Хто сюди раніше не приходив.

Едрю йшов поспішаючи,

Та і всю цю красу багато разів бачив,

Тож він пішов до зали однієї,

Там всі зібралися для розмови цієї.

– Доброго дня, шановні присутні!

Я приніс матеріали, тож скажу наступне:

— В ході розслідування справи,

Я дізнався, що Месіла Грандербург не вбивала!

– Доброго дня, шановний Енрю!

Чому ви такі впевнені?

– Я оглядав тіло жертви,

Там було помітно, те в що тяжко повірити,

Але на тілі не ікла були,

А якісь медичні ігли,

Я буду далі розслідувати справу,

І вбивцю буду далі шукати!

– Дуже цікаво, але скажіть,

Звідки така упевненість?

Як ви перевірили чи правда в тім,

Що убивав не вампір?

– Мелісу попросила Елейн за руку її вкусити ,

А потім на сліди на тілі подивитись,

І ось виявилося, що від ікол,

Сліди більші аніж на тілі.

– Це звісно цікаво, але...

Скажіть, що робити будете тепер?

Як шукати вбивцю?

Де його знайти?

Чи варто вам когось підозрювати?

– Так в мене є підозрілий,

Я хочу дозвіл від вас, щоб з ним поговорити!

А також дозвіл на допит прошу,

І з пані Месіли звинувачення зняти,

Вона допоможе вбивцю шукати,

Той кого я підозрюю,

Є її найкращим другом вже багато часу!

– Чому ви думаєте, що вона допоможе?

Якщо це її друг не думаю, що вона зможе!

– Я говорив з нею, вона все зробить,

Навіть без мене вона його схопить!

Бо їй не подаються вбивства,

Вона не вбивала нікого і не є вбивця!

– Добре зачекайте, ми папери підготовимо,

Але я запитати хотів ще дещо!

Як людина могла підробити вбивство так,

Наче це робота вампіра?

– Це якщо чесно я також не розумію,

Але неодмінно дізнаюсь, бо це я вмію.

– Дякую, що на питання відповіли,

І удачі у розслідуванні!

Ось ваші папери, а зараз ідіть,

Якщо щось зміниться повідомте вмить!

– Дякую, звісно повідомлю,

Для цього я цю роботу виконую!

Він ще трохи з іншими розмовляв,

А потім гарно дня всім побажав,

Зібрався знову в Остон їхати,

Та він ще не знав, що йому там побачити.

В той час коли детектив був у дорозі,

Несподіваний гість був у Меліси на порозі,

Від оглядав картини на стіні,

Оглядав стіни в чорне пофарбовані,

Він був дещо схвильований,

Потім в червоні очі поглянув,

На  блідувату шкіру коханої,

І ледве промовив він слова,

– Привіт, Мелісо дорога!

– Привіт, для чого сюди прийшов?

Це ж ти вбивав скажи правду прошу!?

Очі знемніли, обличчя похмурий,

В середині в ньому була буря,

Він нічого говорити не хотів,

– Звісно ні їх вбив вампір!

– Ні не вампір їх убивав!

Тільки не кажи, що ти про це не знав!

– Ні не знав, що за дурня?

Як таке взагалі могла статися?

Я звісно вірю, що це не ти,

Але і я їх не міг би вбити!

Для чого мені це робити?

– Це і справді дуже цікаво,

І ти поводишся досить лукаво,

Та і не споків в тебе в очах,

Дай придивитись, охх я там бачу страх!

– Я боюся за тебе мила,

Ти для мене все і я хочу щоб ти це розуміла!

– Ох ну звісно я ледь не забула,

Ти ж не підставляв би ту, що для тебе важлива!

– Звісно ж ні! Я люблю тебе!

Давай сьогодні ми втечем!

Ти будеш зі мною щаслива,

Поки тебе також не вбили!

– Чому б мене вбивали скажи?

– Ну ти ж підозрювана в убивстві!

– Підозрють і звинувачують поняття різні,

І зрештою є доказ, що я не вбивця!

– Це не можливо доказати!

– Ти помиляєшся!

– Ні я не можу помилятись!

На тілах сліди від укусів залишались,

Ти ж єдина тут з іклами мила,

Чи ти це не знала, не зрозуміла?

– Ти також багато не знаєш,

Бо вампір по іншому кусає,

А ще я б скільки крові не пила,

Тож вбивця прорахувався.

Тут Антуан трохи похитнувся,

Щось йому зле чомусь стало,

Причина досить  цікава його стану...

Він вирішив запитати ще дещо,

– Як ти дізналась все це і навіщо!

– Ти певно не правильно сформулював,

Бо друже це дивно ти запитав.

Він подумав трохи,

А потім сказав:

– Як ти дізналася, що вампір не вбивав?

Ти вже казала за сліди,

Але як ти впевнелась, що їх залишили не вампіри?

– Бо там були сліди ігол медичних,

Великих і доволі не звичних,

Тут очевидно лікар працював,

– Я б не скоїв убивства!

Раптом Антуан сказав.

– Я і не казала, що це був ти!

Але реація твоя може декого зацікавити!

– Ти про кого кажеш тепер?

– Добрий вечір! А я до вас хотів йти!

Антуан на вхідні двері дивився,

А там побачив детектива і зажурився.

Потім поглянув на Мелісу знову,

І сказав: 

– Тоді на добраніч, будьте здорові!