Розділ 15. Мемуари минулих днів

Ніч минала занадто довго,

А Меліса не могла зрозуміти одного:

"Чи можливо це правда, чи ні?

Чи зміг би Антуан з нею так вчинити?

Та що там вона, дівчата

Вони ж бідолашні нівчому не виноваті!

Ой все хвате!

Думки ці роздмухати!"

Врешті вони дізнаються хто і що творив ,

Ендрю з усім розбереться він так говорив.

Потім Меліса думала про цього хлопця,

Він був схожий на паву, а вона на горобця,

Хоча наш детектив би точно так не сказав,

Бо і він вже до горобця почуття мав,

Власне і горобець був закоханий у павича,

Але в цьому навіть самому собі важко зізнатися.

Що ж так і ранок наступив,

Ендрю теж з думками в голові цілу ніч просидів,

Він радий був, що вбивця точно не вона,

Але як знайти того хто вбивав і головне

Як зробити так щоб він зізнався?

Аххххх

Хлопець протер очі, які вже пекли,

А ще написав звіт і хотів зранку відправити.

В Департаменті прав і свобод людей і вампірів , 

Навіть не знав як йому повірять,

Але ...

Він себе переконував, що все буде добре.

А ще вирішив пити до неї,

Розказати, що відправив папери,

А ще побачити її рубінові очі,

Як  їх побачив вперше, то були вони в снах вночі,

Він так часто думав про неї,

Таке було вперше в його житті,

Після тієї ночі на березі моря,

Вона постійно в його голові,

Тож Ендрю пішов до Меліси,

І вже через якихось двадцять хвилин він вже був біля її дверей,

Постукав і зачекав,

Вона відкрила двері,

І в хату запросила,

– Доброго ранку, пане детективе!

З усмішкою сказала дівчина,

– І вам доброго ранку, Меліса! 

Щирі усмішки на обличчах намалювалася,

– Що ж я відправив папери в Департамент!

– Ага дякую вам, може будете чаю?

– А чай подаєте з кров'ю чи без?

– Знаєте...

– Це був жарт!

– Та я зрозуміла це!

Просто жарт дивний у вас от і все!

– Вибачте, жарти це не моє,

А щодо чаю, то може у вас кава є?

– Може і є, зараз погляну,

Вона відкрила шкафчик і там таки була кава,

– Скільки вам ложечок?

– Кави чи цукру?

– І того і іншого!

– По дві прошу, а і ще нічого, що зайшов взутий?

– До сьогодні ви якось не питали!

Та нічого, тут підлога з дерева,

Тож нічого не біда!

– Я вам хотів щось розказати!

– Це щось важливе по справі?

– Нє

– Тоді, що мені розкажете?

– Я вас вже раніше бачив!

В першу ніч вбивства на березі моря,

Я бачив і чув як ви співали,

Ваш голос дуже гарний,

А волосся на вітру виглядало ще більш хвилястим!

–  Он як тоді і мені треба щось сказати,

Я теж вас бачила тільки в іншу ніч,

Коли сталося друге вбивство я з дому втекла,

А там біля моря побачила гарного незнайомця,

Мені сподобалися його очі,

А ще він чомусь  співав пісню знайому,

Її співала моя мама коли я була малою,

– То та пісня служила вам за колискову!?

– Щось типу того!

– А що сталося з вашою мамою?

– Вона як і тато померли на війні!

– А що з вашими батьками, вони живі?

– На жаль ні! Мої теж вже мертві!

– Вибачте, а що з ними сталось?

– Вбили!

– То це через це ви стали детективом?

– Так!

– Співчуваю!

– Навзаєм пані Меліса!

– Тож ви знайшли їхніх вбивць?

– Знайшов!

Вбивці знайшов, але спокій ні,

Тому завдяки мені зараз вбивці мають бути покарані,

І ще Мелісо я дуже хотів,

Щоб вбивцею не виявились ви!

– Чому не хотіли?

– Хіба ви не зрозуміли?

Бо мені подобаєтесь ви!

Меліса замовкла і тихо сіла,

– Шановний, але я вампір, а ви людина!

– Хіба це аж так важливо?

– Для мене так! Вам зрозуміло?

Я вважаю, що спочатку треба справу розкрити,

А потім вже про щось подібне говорити!

– То давайте укладемо угоду?

– Яку саме скажіть?

– Як справа закриється ви мені дайте відповідь!

Тобто скажете, що відчуваєте,

Ви мені це пообіцяєте?

Дівчина хвилинку подумала,

– Добре, тоді угода укладена!

– О а ще чому ви обрали жити саме тут?

– Бо тут є море, а люблю слухати його шум!

А ще тут завжди мирно і тихо!

То чому тут своє життя не прожити?

А ви де живете, ви ж не місний!

– Я теж спочатку був з маленького міста,

А потім переїхав до столиці!

– Тобто живете в Ареоні!

– Так, але тут набагато краще в Остоні!

–Чому?

– Бо тут тихо і є море,

Вони виявляється може заспокоїти.

– Це правда хвилі і шум дарують спокій і свободу,

– Що ж дякую вам за каву і розмову,

Я мушу зараз йти додому!

– Авжеж у вас справ багато,

Як треба допомогти то я лише рада!

– Добре Мелісо, до побачення!

– Гарного дня вам!

– І вам!

Віни розійшлись по своїм справам.