Розділ 7. Ранок після другого вбивства.

І знову новий світанок настав,

А під вікнами Меліси,

Злий натовп кричав.

Вона знову сонна до натовпу вийшла 

І мовила їм "Я не убивця!"

– Тобі віри зовсім нема, 

Бо ти жорстока вбивця-вампірша!

– І саме ти вже в друге дівчину вбила!

– Кого? Коли? Як би я змогла?

Якщо я четвертий день вдома була!

– Ти чудовисько брехливе!

– Ти точно вдома не сиділа!

– Це ти, ти Андрею вбила – мовив чоловік

– Та не убивала я дівчат!

Скільки це буде продовжатися- мовила тихо до себе вона,

– Я не обманюю і правду кажу, її вам люди я доведу!

– І як ти нам це доведеш? "Справжню" вбивцю знайдеш?

– Саме так знайду, і до вас його приведу!

Хто б це не був йому не врятуватись!

А ви народ до хат своїх повертайтеся!

В цей день після обіду,

До Меліси Антуан завітав,

І старе по новому він їй казав.

Що сильно її кохає і вірить її словами,

Щоб Меліса з ним була ,

Та дівчина як завжди йому відмовила,

А він розізлився і геть пішов,

– Я ще прийду, ти все всеодно будеш зі мною ,

Я це обов'язково влаштую!

Ти маєш бути тільки моя,

Запам'ятай Меліса дорога!

– Ніколи я твоєю не буду!

Тому не забивай собі дурницею голову!

Відповіла Меліса і сама вже була сердита.

Трохи пізніше вона сиділа:

"Хмм якиїсь він сьогодні дивний" - подумала вона

Він ніколи не був агресивним,

Ще з того самого літнього дня,

Коли я з ним познайомилася,

Він був як сонечко літнє,

Такий теплий і завжди світлий,

Хороший хлопець,

І саме тому його поведінку я не розумію.

Де подівся той юнак добрий і милий ,

Він навіть на лікаря навчався,

Щоб людям допомагати,

Завжди він був хоробрий і смілий.

Але зараз він змінився, 

Якиїсь він мною одержимий,

Я не люблю таке,

Монолог вона цей в голові своїй веде.