Розділ 7. Ранок після другого вбивства.

І знову новий світанок настав

А під вікнами Меліси

Злий натовп кричав

Вона знову сонна до натовпу вийшла 

І мовила їм "Я не убивця!"

– Тобі віри зовсім нема, 

Бо ти жорстока вбивця-вампірша

– І саме ти вже в друге дівчину вбила!

– Кого? Коли? Як би я змогла?

Якщо я четвертий день вдома була!

– Ти чудовисько брехливе!

– Ти точно вдома не сиділа!

– Це ти, ти Андрею вбила – мовив чоловік

– Та не убивала я дівчат!

Скільки це буде продовжатися- мовила тихо до себе вона,

– Я не обманюю і правду кажу, її вам люди я доведу!

– І як ти нам це доведеш? "Справжню" вбивцю знайдеш?

– Саме так знайду, і до вас його приведу!

Хто б це не був йому не врятуватись!

А ви народ до хат своїх повертайтеся!

В цей день після обіду

До Меліси Антуан завітав,

І старе по новому він їй казав.

Що сильно її кохає і вірить її словами,

Щоб Меліса з ним була 

Та дівчина як завжди йому відмовила

А він розізлився і геть пішов

– Я ще прийду, ти все всеодно будеш зі мною 

Я це обов'язково влаштую!

Ти маєш бути тільки моя,

Запам'ятай Меліса дорога!

– Ніколи я твоєю не буду!

Тому не забивай собі дурницею голову!

Відповіла Меліса і сама вже була сердита.

Трохи пізніше вона сиділа

Хмм якиїсь він сьогодні дивний - подумала вона

Він ніколи не був агресивним

Ще з того самого літнього дня

Коли я з ним познайомилася

Він був як сонечко літнє

Такий теплий і завжди світлий

Хороший хлопець 

І саме тому його поведінку я не розумію 

Не подівся той юнак добрий і милий 

Він навіть на лікаря навчався

Щоб людям допомагати

Завжди він був хоробрий і смілий.

Але зараз він змінився, 

Якиїсь він мною одержимий

Я не люблю таке

Монолог вона цей в голові своїй веде.