Розділ 14 "Байдужість і ніч"

Ангеліна

Сьогодні день пройшов, як у тумані. Кожна хвилина з босом давала мені відчуття, що я на грані: уважний погляд, холодний тон, усе обраховане, стратегія в кожному русі. Я відчула, що мій найменший жест може стати підданим його оцінці.

Після роботи я довго сиділа в кабінеті, намагаючись зібрати думки, і зрозуміла, що хочу просто відключитися від цього всього.

-Вечір потрібен мені для себе, - подумала я. І одразу зателефонувала подрузі.

Ми зустрілися через годину. Вона чекала мене біля під'їзду з посмішкою.

-Ти готова? - запитала вона, тримаючи у руках сумку з косметикою.

-Та вже майже, - відповіла я.

Ми побачи збиратися у її квартирі. Подруга крутилася біля дзеркала, приміряла прикраси, обирала босоніжки.

-Що вдягнеш? - питала вона, кидаючи на мене погляд.

Я показала свій образ: чорна міні-сукня, тонкий ремінь на талії, короткий жакет, класичні туфі на підборах.

-Точно твій стиль, - зауважила подруга. -А як там новий бос? Той, про кого ти весь тиждень говорила?

Я відчула, як з'яіляється холод у грудях.

-Такий, як завжди... Контрольний, стратегічний, жорстокий. пильно оцінює кожен крок. Я не знаю, чи він взагалі помічає мене як людину, чи лише частину системи.

Подруга затамувала дихання.

-Серйозно? Це звучить... жорстко. А ти... ти з ним нормально поводилася?

-Так, - відповіла я спокійно, -але без зайвих емоцій. Його байдужість хвозить з розуму, але я не дозволю втратити собі контроль.

Вона кивнула, схвально, але з ноткою занепокоєння: 

-Ти сильна. Я б не впоралася так спокійно.

У клубі ми опинились близько опівночі. Світло миготіло, гучна музика огортала нас хвилею енергії. Я замовила коктейль, подруга - щось кольорове й солодке.

-Ти сьогодні чудово виглядаєш, - сказала вона. підіймаючи келих.

-Дякую, - відповіла я, посміхаючись.

Ми розслабилися, танцювали під музику, знайомилися з іншими людьми. Але я не дозволяла собі повного занурення - у кожному русі, у кожному погляді я шукала інформацію, аналізувала поведінку людей.

Хлопці. що підходили, часто перевіряли мене поглядом, міряли реакції. Я спостерігала, як вони спілкуються між собою, як намагаються виділитися. Кожен жест - можливий сигнал, кожен погляд - підтвердження впевненості чи сумніву. Я оцінювала все, не показуючи нічого назовні.

-Ти помічаєш, як вони намагаються привернути увагу? - тихо сказала марта.

-Так, - відповіла я. -І кожен рух говорить більше, ніж слова.

Ми пили, сміялися, знайомилися з людьми, але я завжди тримала дистанцію. Я відстежувала, хто спостерігає, хто намагається маніпулювати. хто поводиться природно. Усе було частиною гри, яку я контролювала.

І тоді один хлопець поліз ближче, ніж мені було комфортно. Віе обійняв мене за талію, намагаючись притягти до себе.

-Вибачте, - сказала я чітко, відсунулась і поставила руку між нами, -мені це не потрібно.

Він трохи зніяковів і відійшов, а подруга кинула мені підбадьорливий погляд: 

-Все правильно. Я б теж не дала себе.

Я відчула невелике полегшення. Цей день, цей клуб, всі ці погляди - вони більше не мали на мене контролю. Я зберігала холод, незалежність і власну стину. яку ніхто не міг подолати.

Ми сміялися. танцювали до ранку, знайомилися з новими людьми, але для мене все залишалося пі моїм контролем. Кожна посмішка, кожен жест - оцінка. Кожна реакція - стратегія. І цього вечора я зрозуміла: незалежність - мій найпотужніший щит.