Розділ 13 "Контроль та байдужість"

Дамір

Минуло п'ять днів з того моменту, коли я невтримався і показав ангеліні свої почуття.

За ці п'ять днів моє ставлення до неї змінилося в гірший бік. Я усвідомив, що в моїй роботі почуття зайві: варто їм з'явитися - і явтрачу холодний розум. А разом із ним може зникнути й імперія, яку я будував роками. Саме тому я почав ставитися до Ангеліни так само, як і до всіх інших співробітників. Я вважаю це рішення правильним.

Я сидів у своєму кабінеті й перечитував деталі договору, коли у двері раптом постукали.

-Заходьте, - різко сказав я, навіть не замислюючись про тон.

-Доброго дня, Даміре Андрійовичу, - защебетала моя секретарка. -У мене до вас є пропозиція.

-Говори швидко. У мене немає часу, - відповів я холодно й грубо. Її порожні балачки мене не цікавили.

-Наша фірма... - почала вона. Я ледь стримав роздратування. Наша? Фірма була моя - і крапка. -Показники зросли на десять відсотків порівняно з минулим періодом. Колектив спрацював ефективно, тому я пропоную організувати корпоратив. Як вам ідея?

Я мовчки вислухав, не перебиваючи. Логічно. Прибуток зростав, клієнти були задоволені. 

-Підготуйте пропозиції: місце, бюджет, дата. Принесіть на затвердження, - сказав я коротко.

Я вийшов у головний зал без зайвих пауз. Розмови стихли майже миттєво. Люди вміли відчувати момент, коли з'являюсь я.

-Увага, - сказав я. -Це не забере багато часу.

Погляди були зосереджені, рівні, очі підняті. Я говорив чітко, без емоцій, як завжди. про результути, про цифри, про зростання.

-У зв'язку з цим буде корпоратив, - повідомив я. -Деталі отримаєте пізніше.

Саме тоді я побачив її.

Ангеліна стояла осторонь. Впевнено. Спокійно. Надто спокійно. 

Вона була бездоганно одягнена: темно-синій класичний костюм з ідеально підігнаним жакетом, світла шовкова блуза під ним і стогі, акуратні туфлі на середньому каблуку. Макіяж точний, вивірений, без натяку на недбалість. Волосся акуратно укладене, підкреслюючи форму обличчя .

Я зловив її погляд і включив холодну, стратегічну частину мозку:

Її постава - пряме, контрольоване тіло. Жодних зайвих рухів. Очі - холодні, без емоцій, спрямовані на мене так, ніби вона аналізує кожен мій крок. Губи - ледве підняті в стриманій посмішці, яка неналежить мені, а належить собі.

Я спостерігав за руками: вони спокійні, розташовані точно, не допускаючи жодної випадкової імпульсивності. Кроки - контрольовані, обдумані, навіть вага тіла розподілена так, щоб сигналізувати впевненість.

Я проаналізував все: її поведінку, одяг, макіяж, погляд. Кожна деталь - стратегічний хід. Вона стоїть тут, наче на шахівниці, і кожен її рух підрахований. Байдужіть - її зброя. Холод - її щит. Вона деманструє, що не піддається емоціям, і водночас перевіряє мене.

Це розлютило. Контроль, який я звик тримати в руках, хитався. Вона - як живий алгоритм, що відстежує кожен мій крок, буздоганно спокійна і чужа.

Я завержив коротко зустріч. Люди почали розходитись, а я вже знав - залишитися тут не можу.

Повернувся до свого кабінету, зачинив двері. Контроль дав тріщину, але гнів і роздратування були холодними, розрахованими - точно так, як і вона. Її вигляд, спокій і відстороненість діють на мене сильніше, ніж хотілося визнавати.

Вчасно згадав, що мене запросив партнер в клуб, можливо, там я викурю цю фурію з своєї голови..

Робота - це контроль. Слабкостям у моєму житті не місце.