Розділ 10 "Погляд, що не був діловий"

Ранок видався дивно світлим. Надто світлим для того стану, в якому я прокинулась. Сонце уже світило, а в мені ще жила ніч - тривожна, уривчиста, наповнена думками про вчорашні погляди й недомовленості. Коли я сіла в машину Даміра, місто тільки починало дихати. Повільно. Обережно. Так, ніби не хотіло мене налякати.

Я пристебнула ремінь і поклала сумку на коліна. Руки трохи тремтіли, і я сховала їх, щоб він не помітив. Дамір мовчки виїхав на дорогу. У салоні було тепло, пахло кавою і чимось його - стриманим, але знайомим. Я дивилася у вікно, рахувала перехрестя, але думки всеодно поверталися до нього.

-Слухай уважно, - порушив тишу Дамір, не відводячи очей від дороги. -Це важлива зустріч.

-Я розумію, - тихо відповіла я.

-Вони будуть питати про терміни виконання, про гарантії й про те, хто нестиме відповідальність у разі затримок. Нічого особистого, Просто бізнес.

Я кивнула. хоча серце билося швидше.

-Якщо раптом розгубишся, - промовив він, -не намагайся заповнити паузу словами. Краще мовчати або скажи, що уточниш. Це виглядає впевненіше. ніж поспіх.

-А якщо вони будуть тиснути? - запитала я, обережно повернувши голову.

Він подивився на мене. Недовго. Але цього погляду вистачило, щоб у мене перехопило подих.

-Тоді ти нічого не кажеш, - спокійно відповів він. -Я поруч. Я підхоплю.

Його голос був рівним, упевненим, і від цього в грудях щось розпускалося. Я відчула дивне полегшення. І водночас - небеспечне довіру.

Ми їхали мовчки ще кілька хвилин. Я ловила відбиття його погляду в лобовому склі. Він дивися на дорогу, але інколи - на мене. Ніби перевіряв, чи я на місці. Чи не зникла. Від цих поглядів мені хотілося опустити очі, але я змушувала себе триматися.

Коли ми під'їхали до ресторану, сонце вже стояло вище. Скляні вікна відбивало світло, і все навколо виглядало занадто реальним. Дамір заглушив двигун.

-Готова? - запитав він.

Я зробила вдих.

-Так.

Він вийов першим і відчинив мені дверцята. Я ступила назовні, і в ту мить мене накрило дивне відчуття - ніби я перетинаю межу. Не лише цього ресторану. Чогось значно глибшого.

Поки ми йшли до входу, я раптом згадала, як в машині він дивився на мене. Не відкрито. Не демонстровано. Але так, що я відчувала шкірою. Ніби я була для нього важливішою, ніж він дозволяв собі визнавати.

Клієнти чекали уже за столиком біля вікна.

_Доброго ранку, - впевнено сказав Дамір. -Радий вас бачити.

-Взаємно, - відповів один із чоловіків і перевів свій погляд на мене. -А це...?

-Ангеліна, - промовив Дамір і легко поклав свою долоню мені на спину. -Моя колега. Вона працює зі мною над цим проєктом.

Його дотик був коротким, але я відчула його сильніше, ніж будь-які слова.

-Дуже приємно, - сказала я, дивлячись прямо, як він учив.

Розмова швидко перейшла в робоче русло.

-Нас цікавлять чіткі строки, - сказав клієнт. 

-Ми пропонуємо поетапний план, - відповіла я, відчуваючи, як голос звучить упевненіше. -З проміжним контролем на кожному етапі.

-А відповідальність?

-Я беру її на себе, - спокійно додав Дамір.

Я краєм ока побачила його погляд - схвальний. Підтримуючий. І від цього мені стало легше дихати.

Та напруга повернуась раптово.

-Ангеліно, - звернувся до мене один з клієнтів, затримавши погляд надто довго. -Ви не лише професійні, але й дуже привабливі. Можливо, після зустрічі вип'ємо кави? Або повечеряємо? В неформальній атмосфері завжди легше домовитись.

Я розгубилась. В голові промайнули десятки варіантів відповіді, але жоден не встиг сформуватися.

-Ні, - різко сказав Дамір.

Його голос був твердим. Без сумнівів.

За столом запала тиша. Я повільно повернулась до нього. Його обличчя було спокійним, але в очах читалось щось інше. Захист. Контроль. І... злість?

-У нас щільний графік. - холодно додав він.

-Продовжимо по проєкту.

Я проковтнула повітря. Серце калатало. Я не знала, що лякало більше - пропозиція клієнта чи реакція Даміра.

Бо в ту мить я зрозуміла: він сказав це не як керівник. І не як колега. А як чоловік, який не збирається ділитися.

І ця напруга між нами ставала майже відчутною. Гострою. Небезпечною. 

І я ще не знала. до чого вона нас приведе.

Вибачте, що довго не публікувала розділи... Буду старатися надалі публікувати кожного дня)