Розділ 5 "Сила правил"

Ранок почався занадто рано. Я відкрила очі і довго лежала, намагаючись зібрати думки.

Сьогодні мав бути день, коли я знову побачу Даміра - і не просто побачу, а буду працювати під його керівництвом.

Я стояла перед шафою, обираючи одяг. Чорні штани, була блузка з трохи відвертим розрізом, але він тільки підкреслював те, що я мала. А мала я дуже багато чого. Наприклад, груди третього розміру, пухкі губи від природи, тонку талію, носик трішки з горбинкою, але вона не робила його страшним, а додавала незвичайності до моєї зовнішності. 

В нижній білизні обрала мереживний комплект, тонкий, непомітний під одягом, щоб відчувати себе впевненою. Не через кого-небуть, а для себе.

Довго крутила у руках каблучки, вирішувала, які сережки підійдуть - мінімалістичні, щоб не відволікати. Волосся вирішила залишити розпущеним, трохи завивши кінчики. Я глибоко вдихнула і подумала: Спокійно, Ангеліно. Ти можеш це.

Сніданок був швидкий - йогурт з гранолою та зелений чай. Не хотілося навантажувати шлунок перед дорогою. Але за чашкою чаю погляд мимоволі знову повертався до нього: до Даміра. Такий суворий, холодний... а його погляд проникає наскрізь. Мені подобалось, що він не з усіма милий. Це змушувало мене відчувати себе справжньою, а не просто стажеркою. І ще... щось всередині тріпотіло від його сили.

Я сіла в авто, мотор ожив, а місто зустріло мене ранковим туманом. Дорога здалась коротшою, ніж зазвичай. Думки про Даміра та його сильну присутність не давали розслабитись. Сьогодні буде інакше, - думала я. -Я готова.

Зайшовши в офіс, я відразу побачила його. Дамір стояв у своєму кабінеті, плечі розправлені, сорочка підкреслювала широкі руки, а під нею, можливо, просвічували татуювання на шиї та руках. Мабуть, щей під сорочкою є тату. Волосся чорне, стрижка чітка, невелика щетина, яка додавала йому тільки брутальності, очі карі - суворі, уважні, і водночас непрониклі. Він виглядав аче людина, яка контролює все - і я відчула невимовний суміш страху й цікавості.

-Ангеліно, - тихо промивив він, коли побачив мене. Моє серце стиснулось від голосу, холодного і водночас такого владного.

-Ваш кабінет? - запитала я, намагаючись звучати впевнено.

Він кивнув, і ми разом пішли до ліфта. Ліфт тихо закрив двері, і ми стояли поруч. Тепло від його тіла здавалося незначним, але я відчувала кожен рух. Я помітила, як він дивиться на екрани телефонів інших спіробітників, уважно, не пропускаючи деталей. Він не розмовляв, але його присутність навіювала дисципліну.

Як тільки двері ліфта відчинилися, ми увійшли до його кабінету. Тут було відчуття влади. Строгі меблі, чисті столи, ніхто не смів шуміти. Але сьогодні я стала свідком того, що не побачила вчора.

-Це неприпустимо! - його голос прорізав тишу, коли кілька колег почали сперечатися про справу. Він крокував до них, плечі розправлені, погляд вогненний.

-Ви не обговорюєте клієнтів між собою! Ви ставите під сумнів рішення один одного і створюєте хаос! 

Я відчула, як всередині мене виріс подив: він жорстокий у словах, але справедливий. Колеги притихли, хтось похитав головою, хтось мовчав.

-Ви тут, щоб працювати, а не сваритися, - додав він, ледве стримаючи гнів.

-Зрозуміло? 

Він повернувся до мене, погляд холодний, але ніби водночас оцінюючий.

-Ти бачила, як легко хаос може зруйнувати порядок, Ангеліно? - запитав він.

-Так, - відповіла я. -І як важливо залишатися спокійною.

Він кивнув, ніби задоволений, і сів за свій стіл. Я сіла навпроти, серце ще трохи калатало. Мої думки кружляли між страхом і захопленням. 

Він суворий... А я хочу бути на рівні.