Глава 13

Віолетта Загадкова 

Ми з Генріхом домовилися.

Довго, нудно, але домовилися.

Я деякий час ще вдаю його дівчину, а він шукає в собі сили для камінг ауту.

Так-так, вирішили, що час зізнаватися світові в тому хто ти є і кого кохаєш.

Я сама не знаю для чого це мені, але Генріх вже став не чужою людиною, хотілося просто допомогти.

Тому деякий час ще за ручку походимо, а далі розійдемося як два кораблі.

Я змирилася з тим, що суспільство дізнається, що зустрічалася з геєм. Нічого, переживу.

Головне, що для благої цілі.

Повернулася з обіду з хорошим настроєм та вірою в світ.

А Штефан, гад бородатий, змусив готувати звіт, який я ще навіть не починала, доведеться тут до ранку сидіти.

Я старанно збирала дані та заповнювала табличку, щоб сформувати статистику, але так це монотонно та нудно, що аж заснула.

Прокинулася від дотику.

Приємно… Надзвичайно!

Я відкрила очі і зустрілася поглядом зі Штефаном.

І продовжила поцілунок – глибоко, пристрасно та емоційно.

Ми ніби потрапили в шторм, який захопив виром відчуттів, думки зникли, тіло билося птицею, і… так, я жадала продовження.

А Штефан же втік. 

Незрілий та егоїстичний вчинок.

Це присутнє в ньому – відсутність відповідальності за вчинки перед жінкою та легковажність.

Що ж, чоловіче, тепер буду коригувати поведінку – раз поцілував, то бери відповідальність!

Генріх мене чекав, щоб довести додому, але я йому написала повідомлення, що доберуся сама.

В мене зараз відверта розмова, я хочу зрозуміти думки Штефана щодо нашого поцілунку. 

- Бос, а що це було? – напівпосмішка на обличчі видавала мій іронічний настрій.

- Ти про поцілунок? – прямо подивився в очі. Я лише легенько кивнула голівкою. – Вибач. Я не хотів… Точніше хотів… Але не повинен був цілувати. І тікати потім… І взагалі… Віоло, може ти переведешся під управління Генріха? Ви разом, а я… Мені так буде легше. 

Вперше я спостерігала Штефана в такому стані – розгублений, засмучений та безсилий. 

- А чому? Я погано працюю? Дратую? – свята наївність з виду, але все я розуміла. Він мене хоче. І, здається, не хоче ображати друга… Цікаво. Моральні принципи на висоті.

- Ні. Ти мене хвилюєш як жінка. А Генріх мій друг. Тому я не хочу відчувати потяг до тебе, а для цього ми повинні мінімізувати наш контакт, - ось так радикально він вирішив від мене відмовитися. Рішуче та безглуздо, оскільки я ж нікуди не подінуся. 

Більше того, планується нова стратегія – зваблення Штефана, як бабця радила, та й самій цікаво трохи протестувати його силу витримки та моральних устоїв.

Побуду трішечки поганою дівчинкою, але це на зовсім недовгий час, доки камінг аут не відбудеться. 

Потім все має стати на свої місця.

Зараз же бідному Штефану влаштую солодке життя – з посмішками, декольте та рештою класичних, але таких дієвих атрибутів зваблення.

Тримайся, дорогий, час відплати за всіх скривджених дівчат розпочався.

- Будь ласка, не потрібно мене проганяти, я обіцяю вести себе чемно та скромно. Ви ж мене вже знаєте, хіба я давала привід? – повблагати можу, це не проблема. Нехай проникнеться, покається і викине дурні думки з голови.

- Я знаю, Віоло, тут справа в мені. – знову пряма та доросла відповідь, це, певно, реабілітація за втечу.

- Ми будемо контролювати один одного та не переходити кордон, - проспівала мʼяко та ніжно, немов мантру. 

- Добре... Вже пізно, тебе Генріх відвезе? 

- Ні. І Женя машину забрала. – одинока та нещасна, саме час взяти під крило і захистити.

- Я тебе підвезу. – спрацювало. Чоловіки такі чоловіки, головне правильно натискати на їхні слабкі місця.

В автівці я зробила вигляд, що заснула, а потім таки дійсно потрапила в світ сновидінь.

Прокинулася від легкого шуму – Штефан відкрив двері і вийшов на вулицю.

В світлі фар його мужній силует виглядав прекрасно – сильний, міцний, красивий.

Я обовʼязково спробую зробити з ним завʼязати стосунки.

Ні, не тому, що Генріх гей, бабця радила, а тому що він дійсно мені дуже подобається.

Штефан Вольф 

Зранку Віолетта кидала в мій бік дивні погляди – якісь хижі та провокативні. Від них аж холодом пробирало тіло, а потім різко жаром – божевілля якесь.

Ми сиділи на нараді, вона поруч зі мною, справа, перекладала нашим менеджерам слова бельгійських партнерів. Її голос звучав мʼяко, чарівно, вона ж спокійно та впевнено робила свою роботу – справжній молодий фахівець.

І лише ці погляди бентежили та заважали сконцентруватися.