Глава 9

Штефан Вольф

Рейчел запросила широку громаду, тобто нас трьох в вишуканий ресторан,вона такі речі полюбляла та цінувала. Ми як справжні джентльмени не змусили даму чекати і прийшли завчасно, кожен з букетом квітів.

- Генріху, як просуваються твої стосунки з тією красивою білявкою? – Адольф в діловому костюму, сьогодні по-особливому чепурний, виглядав роздратованим зі старту.

- Все прекрасно, познайомив її із сімʼєю на цих вихідних. Вона дуже мамі сподобалася, - з бадьорою посмішкою відповів друг.

Мені неприємно… Дуже. Ніби хтось перекрив кисень і стало важко дихати,  при цьому легені стиснені.

- Я радий, що ти зустрів хорошу дівчину. Хоча не впевнений щодо її моральних цінностей, - з нотками цинізму додав брат.

Віола жодним жестом не демонструвала низькі моральні принципи, так, вона любить увагу чоловіків, так, купається в захопленні, але з її боку провокації чи запрошення не спостерігав. 

- Віолетта має чудовий, мʼякий характер. Вона невинна і наївна, - обурився Генріх.

Знову шкребнуло на душі… Що це за реакція?.. 

Друг зустрічається з дівчиною і взагалі її не збагнув… Яка наївність? Вона все прекрасно усвідомлює, більше того, контролює та навіть маніпулює. 

Але промовчав. 

Адже дівчина не моя.

- Ой, привіт, хлопці, - а ось і Рейчел, багато вбрана та яскраво намальована. 

Кожен отримав поцілунок в щічку, вручили по букету і сіли за столик.

- Розповідай, ти надовго? – Адольф знову здався мені дивним… Нервово-стриманий і зовсім не холодним… 

- Це залежить виключно від одного чоловіка, - загадково муркнула Рейчел.

Хоч би це не натяк на мене!!! Я не хочу знову відчуватися себе загнаним звіром і покидьком, що тікає та переховується від подруги дитинства.

- Ти все ще кохаєш Штефана? – ще одне питання від Адольфа. Пряме та відверте.

В 20 років я не розумів та не бачив нічого, просто по-юнацьки жив, насолоджуючись світом.

А зараз починаю розуміти…

- Дорогоцінний братику, давай зробимо замовлення, - утрималася від відповіді жінка.

Це погано…А ще гірше, що здається Адольф реагує на Рейчел по-особливому…

- Ліпше розкажи про свої успіхи в роботі. Так цікаво почути наскільки ви прогресували! – подруга перевела розмову на нейтральну тему, ми з Генріхом з великим бажанням перемкнулися і весь вечір заливалися соловейком.

А Адольф мовчав.

І гнівався.

Знову на мене.

Як в ті часи, коли поїхав без попередження…

Тоді Рейчел зізнавалася мені в коханні на кожному кроці…

А я більше 10 років не міг скласти два плюс два… 

Справжній поверхневий бовдур.

Зараз це виглядає очевидним.

- До речі, я через тиждень хочу в Бельгію полетіти, скоро новий великий проект і маю сфокусуватися на розробці, -  посеред розмови закинув.

- Як же так… Я приїхала, а ти їдеш… - розгублено вийшла з образу стриманої та дорослої бізнес-леді.

- Залишаться Адольф та Генріх, тому не буде самотньо. 

Цього разу моя черга тікати.

Хоча це не втеча.

Я надаю шлях та можливість брату завоювати жінку, яку він, здається, кохає вже більше 15 років…

Віолетта Загадкова

В середу зранку голубкою вилетіла з квартири, а Женька чи то сич, чи то індик – набундючена та роздратована. Хоч би не покусала.

Ніби хороший тиждень почався – Генріх посміхається та дарує увагу, Штефан загадково-мовчазний, навіть Адольф не так підозріло дивиться на мене, коли приходить до брата в кабінет.

А Женя марніє і марніє.

І злиться, якщо починаю питання задавати.

Віра вже сиділа, як завжди з саркастичною посмішкою на обличчі. З неї можна як зі змії отруту зціжувати, в якийсь день прийду, а вона сама себе вбила від передозування.

- Доброго ранку, - я – ніжність, жіночність і доброта в одному флаконі, так легше та набагато приємніше жити, ніж ненавидіти весь світ.

- Доброго. Ти спізнилася! – незадоволено пробурчала.

- На три хвилини. – констатувала очевидний факт. Чи й не трагедія? Давайте HR викличемо для догани, ніби вона ніколи не спізнюється. Просто за собою ж не помітно. А я носом не тикаю.

- Там в кабінеті якась жінка… Красива. Іноземка. Хоча по-українськи добре розмовляє, як і хлопці. – так ось чому жовч розливається рікою, минаючи береги!

Цікаво… Нашого бороданя жінки люблять, це правда, але в офісі він вільностей не допускав, що піднімало його в моїх очах.

Адже згідно його репутації тут як мінімум декілька корівок мало б пастися щодня. А все стадо, певно, поза офісом ходить. Може загін якийсь для них зробив.